Підлітковий вік

Підлітковий вік. Максиму одинадцять, і він став сильно з нами сперечатися, – зі мною та з дружиною. З будь-якого питання має свою думку, і він упоперек. Це радісно, ​​тому що син росте розумним, але небезпечно, тому що ми можемо втратити контроль над нашою дуже-дуже живою дитиною. Це небажано. Що робити?

Найкраще я вмію говорити. Ось я і почав це робити: після вечері ми допивали чай, ми були втрьох – син, дружина та я, і я почав розмову, звертаючись то до дружини, то до Максима.

Я сказав:

– А ви знаєте, що ніс у людини росте, не перестаючи протягом усього життя? З народження на смерть. Чим людина доросліша, тим у неї ніс довший, і найстарші люди весь час свої довгі носи сують куди не слід. А ось інші наші органи зростають нерівномірно. Хто знає, яка частина тіла людини перша перестає рости? Не вгадаєте – ноги. Як хлопець із дитини перетворюється на підлітка, він начебто ще росте, але насправді росте його хребет, а довжина ніг вже майже не змінюється. І це добре, штани вже не потрібно купувати на виріст! Але є інша важлива вікова зміна, улюблена моя дружина – наші діти починають швидко розумнішати! Батьки від цього зазвичай страждають, але, на жаль, це неминуче, принаймні у нашому випадку! Максим весь у мене, у нього з дитинства була хороша голова, а зараз прийшов саме той вік, коли в тебе, Максиме, випереджаючими темпами розвивається розум. Я серйозно: я навіть не очікував, Максме, що в тебе мислення почне так швидко розвиватися і рано почнеться підлітковий вік. І Максим (звертаюся до дружини) сперечається з нами не тому, що він з нами обов’язково не згоден чи тим більше проти нас. Ні. Це просто його розум росте і пробує на зуб всю інформацію з різних боків. Ось знаєте, коли у цуценят зуби ріжуться, вони всі меблі у квартирі можуть погризти! Чому? Тому що їм потрібно свої зуби перевірити та поточити. Ось так само розумні діти в цьому віці мають потребу відточити своє мислення. Раніше діти просто вірять батькам, а тепер їм хочеться все продумати, перевірити, у всьому переконатися самостійно. Тому, дружина моя кохана, будь готова, що наш син найближчим часом нас тероризуватиме, ставитиме купу питань, у всьому сумніватиметься – ну, загалом, поводитиметься як зовсім розумний. Терпи і пишайся! Сину, якщо мама тебе не витримуватиме, біжи до мене. Я обговорюватиму з тобою будь-які питання і з різних боків, навіть якщо мені спочатку здаватиметься, що ти мені суперечиш. І мама, (погляд на неї) коли звикне, теж буде!

Мама киває. Синові цікаво, він усміхається та уважно слухає далі. Я продовжую:

– Насправді на цьому етапі дорослішання з’являється ще одна важлива особливість. Тобі, Максиме, більш важливою стає інформація, яку ти отримуєш не від нас, батьків, а від своїх однолітків, від групи рівних з тобою. Це твоя вікова особливість і це для тебе правильно. Тобі в житті треба вміти діяти з рівними, більше того, тобі треба вчитися серед рівних стати лідером. Коли в тебе, Максе, це питання підніметься, підходь до мене, я в цьому питанні розуміюсь і, думаю, тобі в цьому зможу допомогти.Улюблені мої, вистачить чи продовжувати нашу лекцію про особливості дорослішання молодого покоління!

– Продовжуй! – про всяк випадок роблячи незацікавлений вигляд, сказав Максим.

– Ні не буду! Тільки якщо ви мене поговорити. Скажете: “Тату, любий нас, найдорожчий, нам так цікаво!”.

Фішка спрацювала, син перестав зображати буку, посміхнувся, після чого разом із мамою, хором, вони попросили продовження. Ура! Продовжую:

– Третій момент найважче пережити нашій коханій мамі. А саме, всі мами мають звичку своїх дітей все своє життя називати дітьми чи там “моя дитина”. Уявляєте, хлопцеві вже може бути 20 років, а мама його, як і раніше, кличе “моя дитина!”.  Ну ось, з цього моменту Максиме треба називати вже не дитиною, а сином, або ще простіше – Максимом! По-дорослому.  Максим, прохання – мама обов’язково в цьому помилятиметься. Прохання ставитись до цього з терпінням, маму виховувати не легше, ніж тебе, тому як вона тебе назве дитиною – разом присідаєте 10 присідань. Ти можеш віджиматися.

Давайте порепетируємо! Мамо, як ти тепер називатимеш нашу дитину? – Зрозуміло, що за цією провокацією були дружні сімейні присідання. Я продовжив знову:

Так ось, шановний син, четверта особливість твого дорослішання – у твоєму віці стають цікавими лише реальні речі. Просто розмови ні про що, розмови взагалі, ні до чого корисного не ведучі – ці розмови стають нецікавими. Все наносне, пусте, – відкидається. Ти будеш дедалі більше тягнутися до того, що не порожнє, до того, що веде до реальних здобутків. І я сподіваюся, що ми, твої батьки, досить успішні люди, щоб тобі завжди мало сенс нас послухати. Думаю, ми залишимося для тебе цікавими співрозмовниками на протязі всього нового віку. Ми не говоримо порожніх слів, наші слова – у справі. Ми живі, гнучкі, відкриті – і ми поважаємо тебе.

Син киває та задоволений. Я завершую:

– Ну, а якщо я не знатиму відповіді на твоє запитання, – я завжди чесно скажу, що не знаю.

Далі хвилин п’ять ми говорили про якусь поточну дрібничку… – нехай у Максима все це вляжеться! А через п’ять хвилин я повернувся до теми і як би підбив підсумок: “Так, підлітковий вік – це три речі. Розвиток розуму, – раз. Ти вчишся спільно діяти зі своїми однолітками, – два. І три, – орієнтуєшся тільки на ту інформацію, яка приносить реальний успіх у житті. Відкидаєш усе порожнє і непотрібне. Чи зможеш повторити? Син повторив це легко, але нагадав: “Мамо, я не дитина!”

– Тоді давай поцілуємо маму! – І ми з сином зробили це наввипередки.

З того дня тяжких суперечок не було. Ось обговорень і цікавих обговорень – стало набагато більше. Якісь теми приносив він, щось для нього готував я, у тому числі спірні теми спеціально для тренування мозку. І почав більше розповідати йому про те, що впливає на успіх у житті. А колись навіть про свої справи по роботі. І я бачив – Максим росте. Нам стало цікаво розмовляти одне з одним!

Кажуть, що підлітковий вік – це важкий вік. Це не правда. Просто не всім щастить із батьками!