Трудове виховання

Трудве виховання займає важливу роль в вихованні дитини. Посильна участь дитини в роботі по дому, по господарству, виконання дітьми домашніх обов’язків може мати багато серйозних позитивних педагогічних ефектів. Наприклад, таких:

• Це може бути важливою складовою соціалізації дитини. Участь дітей у «домашніх роботах» дає найпростіше уявлення про різні сфери життя, пов’язані з веденням домашнього господарства та взагалі – з діяльністю людини, сім’ї, суспільства.
• Наявність в дитини домашніх обов’язків то, можливо вихованням дисципліни, волі. Наявність та виконання цих обов’язків може навчити дитину: пам’ятати про свою справу; виконувати його, навіть коли не хочеться і навіть коли не хочеться зовсім; розпочату справу доводити остаточно.
• Участь дітей у домашніх роботах може бути (за певних умов) вихованням почуття відповідальності, вихованням ощадливості, уважності, чуйності, працьовитості.
• У деяких випадках участь дітей у наведенні порядку та чистоти може навчити дітей вирішувати організаційні та найпростіші економічні завдання, відстежувати причинно-наслідкові зв’язки.
• Освоєння дитиною «домашніх обов’язків» виявляється освоєнням найпростіших навичок, що може бути фундаментом та початком навчання дитини.
• Участь дітей у домашніх роботах (і сама собою, і особливо у загальному сімейному прибиранні) може формувати почуття приналежності до цілого – до сім’ї як до особливої ​​єдності, до колективу.
• Участь дітей у домашніх роботах може бути частиною трудового виховання дитини. При цьому варто зауважити, що «домашні обов’язки» ніколи не одно «трудове виховання».Але взагалі сенс участі дітей у роботах по дому, прибиранні – простий, побутовий, практичний: щоб удома було чисто. Або не так страшно брудно. Щоб усі домашні справи не висіли на одній людині, якою зазвичай є мама.

Привчання до прибирання маленької дитини

Трудове виховання може розпочатися з доволі таки раннього віку. Пропонувати малюкові «зібрати іграшки в коробку» або повозити ганчіркою по підлозі (витерти пролите молочко) можна вже з рочку. Але це, звичайно, не привчання до збирання, не освоєння навички і ніяк не привчання до акуратності та не виховання працьовитості. Це гра, заодно – розвиток координації, іноді і дрібної моторики, але не більше. Малюк, який у дитячому садку акуратно прибирає іграшки у вказане місце, без подальшого відповідного виховання та власної схильності запросто виросте в людину, яка кидатиме свої речі абияк, ніколи нічого за собою не прибиратиме, навіть у туалеті змиватиме за собою тільки після серйозного з’ясування відносин; при цьому малюк, який до 5-ти років жодного разу нічого за собою не прибрав, також за відповідних умов може вирости працелюбною і охайною людиною. Практичний аспект: змушувати малюка «забиратися», коли він ще маленький, – можна, але якщо це важко для батьків і для дитини, можна не змушувати, не мучити ні себе ні малюка.

Реальний зміст має привчання до збирання приблизно з 5-річного віку. У цей час дитина вже здатна координувати свої рухи, засвоювати певні алгоритми дій і взагалі розуміє, що від неї хочуть; здатний засвоїти прості вміння та навички, набути та закріпити конкретну звичку. Привчання до прибирання з 5 років може стати початком «підготовки до школи», вихованням дисципліни, волі.

Взагалі, привчання до прибирання 5 років може бути власне початком «підготовки до школи», тим самим вихованням дисципліни, волі. Для здорової, «нормотипічної» дитини, якщо її планується віддавати у звичайну, не якусь особливо круту школу, – підготовка необхідна саме така, не «читати і писати», а вчитися виконувати конкретні доручення, навіть особливо – коли не хочеться, вчитися керувати своїм тілом, своїми бажаннями, долати себе.

Інша сторона питання: якщо ми хочемо, щоб у майбутньому участь дитини в домашніх справах була природною, само собою зрозумілою, то краще почати таке привчання саме в цьому віці, а не пізніше: саме зараз формуються стосунки з батьками, уявлення дитини про свою роль у справах сім’ї. У цей час привчити дитину до прибирання (за умови, що потім подібні заняття будуть регулярними) – можливість привчити до якоїсь із цих ідей: людина завжди виконує щось по дому / прибирає за собою / прибирає у конкретному місці / бере участь у загальній домашнє прибирання. З’ясовувати «прибиральні» відносини з цією дитиною, коли вона стане підлітком, не гарантовано, але, ймовірно, буде простіше.

З чого ж розпочати таке трудове виховання, якщо ми маємо справу з дитиною 5-6 років? У кожній сім’ї такі речі відбуваються по-своєму. І діти у нас різні, і обставини життя різні, та й уявлення про чистоту у нас також різні. Запропонувати універсальний рецепт важко, тому лише можливий варіант.

Поява у дитини обов’язки добре подати як «початок дорослості», як щось позитивне, урочисте

1. Про те, що у дитини незабаром з’явиться «особливий обов’язок», добре говорити заздалегідь, за тиждень і більше, нагадувати про наближення «дати початку». Подати цю справу як «початок дорослості» і при цьому щось позитивне, урочисте. Виходить майже та сама «ініціація» традиційного суспільства, як дати в руки меч і посадити на коня. Серед подарунків у день народження – щось «прибиральне». Наприклад, власний совок, яскравий, у забарвленні, яке подобається дитині.
2. Підібрати для дитини просту, посильну і швидко здійсненну справу, яку потрібно виконувати щодня. Регулярність повторення забезпечить і закріплення конкретної навички, і сприйняття справи як свого обов’язку. Наприклад, спочатку це може бути витирання зі столу після вечері (або після будь-якого загальносімейного прийому їжі).
3. Отже, 5-річна дитина має витерти зі столу. Перший раз, а швидше за все, перші кілька підходів – докладно пояснити та показати, що саме дитина має зробити.
4. Щоб конкретна навичка і взагалі звичка брати участь у прибиранні закріпилися, добре, щоб конкретна справа повторювалася щодня або частіше, а також щоб цей обов’язок зберігався за дитиною приблизно місяць (через місяць пропонуємо нову справу). Тоді великі шанси і навичка закріпити, і саме привчити дитину до виконання свого обов’язку, будь-якого обов’язку, будь-якої дорученої дитині справи.

Звичайно, виконати все це не завжди просто і не завжди це дає позитивні результати.

Домашні обов’язки дитини шкільного віку

Дитина майже робітник. Діти з 7–8 років можуть бути практично повноцінними учасниками у роботі з наведення ладу в будинку. Це люди, за рівнем розвитку, психічними та фізичними можливостями здатні виконувати власне роботу – виконувати посильну, але дорослу, відповідальну справу. У 7 років «у минулому» дитина була здатна вже виїжджати з батьком у військовий похід, здатна була пасти худобу, бути нянею, і не тільки у своїх молодших братів і сестер, але заробляти так на життя. Не обговорюватимемо, чим хороша і чим погана рання соціалізація. І в жодному разі не закликаю відроджувати традиційну ситуацію, в якій діти з семирічного віку опиняються залученими до дорослого життя свого класу. Просто звертаємо увагу: дитина у 7–8 років – не грудне немовля, воно здатне до серйозної роботи, і такі найпростіші дії, як підмісти підлогу, помити дзеркало, пропилососити у двокімнатній квартирі, вона як людина точно здатна виконати і запросто може це зробити, причому без підказок та контролю з боку батьків.

Все одно доведеться нагадувати та організовувати. Одна крайність – вважати школяра “ще маленьким” для домашніх справ, але інша – навпаки чекати від нього дуже багато. Насправді тут дуже багато залежить від конкретної дитини. Один уже з 7-ми років все виконує добре, правильно, вчасно, без нагадувань. А іншому треба сто разів нагадати. І тут далеко не завжди справа у вихованні, може йтися про дітей з однієї і тієї ж родини. Одна дитина сама по собі зібрана, уважна, у тому числі до дрібниць, а інша – просто більш розсіяна, повільна, легко відволікається.. Тут просто варто прийняти це: всі різні. І «незручній» дитині – яка в інших відносинах просто скарб! – просто завжди все нагадувати і щоразу мати на увазі: доведеться сказати тричі. І обов’язково перевірити та показати, що він зробив не так, просити доробити чи переробити. І для такої дитини особливо важливо – хвалити результат, причому виділяючи реальні досягнення: не забув постіль застелити, як книжки розставив, розумничка! І так багато років без надії на зміну ситуації. Нічого страшного в цьому немає, просто терпець і ще раз терпець. «Терпінням вашим стягніть душі ваша» – це трохи і про це теж.

Часто навіть дитині, що підросла, добре пропонувати чіткий покроковий алгоритм дій, промовляти, може, навіть чек-лист робити – що саме ти чекаєш від дитини. Поняття чистоти у всіх різне. Уявлення про те, що таке «чиста підлога» у кожної господині своє. Навіть в одній сім’ї: для мами чиста підлога – одна, для тата – інша, для підлітка – третя, а для семирічної дитини – четверта. Загалом, мамі чи іншому організатору домашнього прибирання не варто очікувати, що його уявлення про «чисту раковину» чи «прибирання в кімнаті» – це уявлення будь-якої «нормальної людини»: якщо хочеш, щоб твої очікування виправдалися, – промовляй словами.

Нахабний опір. Підросла дитина може серйозно чинити опір, і часом спроба змусити дитину зробити хоч щось перетворюється на годинникові суперечки, закінчується маминою істерикою та рішенням – наступного разу навіть не просити, все робити самій. Тут питання ні в якому разі не в прибиранні – проблема стосунків цієї дитини та її батьків. Банально, але нікуди від цього не дітись: якщо подібні проблеми виникають – розбиратися доведеться з причиною, а не зі слідством.

Чим старша дитина, тим важливіше ставитися до неї як до дорослого: обговорювати з нею, які саме справи вона готова взяти на себе, коли їй зручно їх виконувати

У дитини немає ні сил, ні часу, бо вона вчиться. Важлива об’єктивна проблема – наявність навчальних занять. Навчання займає чільне місце в житті сучасної людини приблизно з 7 і до 23 років. І чим старша дитина, чим серйозніша вона відноситься до навчання, до своєї головної справи – тим менше в неї часу взагалі на життя. Взагалі, чим старша дитина, тим важливіше ставитися до неї як до дорослого. Обговорювати з ним, які саме справи по дому він готовий взяти на себе, коли зручно виконувати ці справи. Тут підхід такий: ми – сім’я, ми разом, проблеми кожного – проблеми спільні; і робота тата, і робота мами, і навчання старшокласника, і наведення чистоти у квартирі – все це наші спільні проблеми, і ми намагаємось вирішувати їх спільно, у міру сил та можливостей.

Тут може бути варіантом – зовсім не універсальним та не рекомендованим! – Ось така схема:

5-7 років. Справи вдома, участь у прибиранні – головна «справа» дитини в житті, її головна відповідальність. За часом ці справи спочатку можуть займати всього 10 хвилин на добу, потім різні пологи справ, два-три підходи також по 10-15 хвилин, не більше. І все-таки це основний вид «навчальної діяльності» дитини.

7-10 років. Початкова школа, зайнятість у навчанні зазвичай не страшно величезна. Навчання – головна справа, домашні відносини – друга за значимістю. Але за часом так само: одне-два невеликі завдання з прибирання та один вид турботи – стежити за перманентним порядком у певному, невеликому місці.

10-18 років. Навчання – головна справа, і в тому випадку, якщо навчання багато і дитина дійсно виявляє у ній старанність, – домашні справи скорочуються, підлаштовуються під режим навчання. При цьому, якщо дитина на сімейній або заочній формі навчання, тобто вчиться вдома, невеликі справи вдома можуть бути своєрідними змінами, зміною діяльності. Але і про справжній відпочинок, про вільний час теж не варто забувати. При цьому, якщо дитина не активна у навчанні, тобто навчання не сприймає як справжню свою справу, весь час «відпочиває» – домашні обов’язки можуть посилюватися, і добре, коли це фізично не найлегша праця.