Символізм – вступ у ХХ століття
Символізм – це літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва.
Виник у Франції у 1880-их роках.
Основоположниками його були Поль Верлен і Стефан Малларме та їхні тодішні чи й пізніші учні поети і есеїсти.
Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас.
Образна конкретність і відточеність малюнка деякою мірою позбавляють його витонченості, властивої символізму. Композиція «Св. Женев’єва, яка споглядає Париж» передає дух суворої шляхетності. Фігура святої заворожує ясним і лаконічним, як у статуї, силуетом, а панорама міста з річкою, ваза з квітами на передньому плані підкреслюють декоративність панно.
Прагнув зображувати персонажів у стані сильної заглибленості в себе. Картина, на його думку, повинна зачаровувати фантастичністю, її краса має надавати насолоду. Тому живописець застосовував яскраву кольорову гаму, гру світла, намагався вражати орнаментами й іншими декоративними деталями.
Фантасмагоричні ідеї притаманні графіці й живопису Оділона Редона
(1840-1916), творчість якого традиційно поділяється на два періоди: «чорний» і «кольоровий». У графіці «чорного» періоду — моторошних малюнках вугіллям — переважали образи світового зла, кошмари, серед яких найяскравішим їх втіленням стало зображення павука з людським обличчям. Роботи «кольорового» періоду полонять вмінням передавати духовність і чистоту за допомогою легких ліній і яскравих кольорових потоків.
«Павук, що плаче», 1881 та «Людина-кактус», 1881
«Закриті очі», 1890, «Букет квітів», 1892 та «Золота клітка», 1892
На картині «Циклоп» автор зображує страшного циклопа Поліфема нещасно закоханого в морську німфу Галатею, яку не одразу видно на картині, бо вона заховалась в різнокольоровому буйнотрав’ї від цього чудовиська. В цій роботі Оділон поєднав образ страховиська з періоду чорнот та міфологічну тематику нового періоду. Захоплений грецькою міфологією, Редон також зображає на своїх картинах Пегаса, колісницю Аполона, народження Венери та інші сюжети грецьких міфів.
Більшість акварелей француженки Елізабет Сонрель (1874-1953) несуть у собі ідеалізований образ жінки. Її широко відомі у свій час твори на фантастичні сюжети, що належали до символізму і модерну, виставлялися в паризьких салонах, репродукувалися на листівках.
Полотна бельгійського символіста Жана Дельвілля (1867-1953) сповнені таємниць. Однозначно інтерпретувати їх зміст не вдається ані містикам його часу, ані сучасним дослідникам. Художник залишив після себе небагато картин, але дуже багато загадок.
Погляди на суспільство, як на маскарад, притаманні бельгійському живописцю Джеймсу Енсору (1860-1949). В оригінальній символіці його картин особливе місце посідають маски, ексцентричні образи.
Стиль Яцека Мальчевського (1854-1929), в якому вигадка зливається з реалістичними образами, відображає особливості символізму в польському живописі. У його композиціях історичні персонажі нерідко зображені поряд із фавнами, русалками, янголами. Подобалося художнику малювати себе в алегоричній манері.
Визначний майстер монументального, акварельного й олійного живопису. Твори якого дають змогу поринути в таємничу атмосферу. Які б образи не втілював художник, вони позначені суто «врубелівською» пристрасною експресією. За фактурою ці полотна мов би нагадують декоративну мозаїку.
У творчості художника і поета яскраво виявився синтез символізму і модерну. Рослини, особливо квіти, — улюблені мотиви митця. Вони намальовані не в природному середовищі, а ізольовано, що наближає композиції до творів декоративного мистецтва. Водночас вони чарують глибокою символікою. Реальну життєву історію художник переводить у символічну площину.
Художник більшість своїх символічних композицій виконав пастеллю. Їм притаманні поетичні алегорії, багатозначність художньої мови, витончена колористика. Печальні видіння, мов оповиті туманом, викликають сумний настрій, набуваючи космічного звучання.
Ознаки музичного символізму
- Розквіт жанру симфонічної поеми.
- Часто тема виражається не сюжетом, а враженням.
- Фантастичний оркестровий колорит.
- Яскрава виразність.
- Містицизм.
- Пошук аналогій у живописі.
- Симфонічна багатогранність й узагальненість.
- Відкриття символіки античного мистецтва в камерних вокально-інструментальних творах.
Для творчості О.Скрябіна характерне:
- Ідея орфізму;
- Уявлення про космічну єдність людства;
- Творчість як пророче служіння митця;
- Напруженість найтонших переживань і загального емоційного тону;
- Синестезія.
Задум твору символічний, а зміст достатньо абстрактний і багатоплановий. Відповідно композитор обрав незвичайний склад виконавців: симфонічний оркестр, фортепіано, орган, хор, а також партію світла. Вона супроводжує музичний розвиток зміною кольорових хвиль, що освітлюють зал під час звучання музики.
Це одночастинний симфонічний твір, у якому поєднано ознаки насамперед симфонічної поеми, а також фортепіанного концерту і кантати. Композитор використовує «візуалізацію» власних кольорових уявлень і вводить у партитуру світловий рядок «Luсе» — умовні позначення кольорів.
Зі світловою партією «Прометей» уперше прозвучав у 1915 р. в нью-йоркському Карнегі-Холі. Для концерту спеціально було замовлено інструмент, який назвали «хромола».
Скачати матеріали: Символізм – вступ у ХХ століття