Спадщина Сухомлинського

Свобода і відповідальність особистості у трудовій діяльності

Питання формування свободи і відповідальності особистості є одним із важливих у виховній роботі з учнями. Зокрема, ця проблема досліджувалася багатьма вченими (А. Макаренко, В. Сухомлинський, І. Бех, Т. Веретенко, В. Горовенко, М. Левківський, М. Сметанський, О. Сухомлинська, В. Савченко, Н. Огренич, В. Оржеховська та ін.).
Дослідження процесу формування свободи і відповідальності особистості зумовлене загостренням суперечностей між об’єктивною потребою формування соціальної відповідальності у школярів і неадекватними можливостями сучасної системи освіти, а також між потребою саморозвитку особистості учня і системою традиційного виховання, яке спрямоване на єдині стандарти виховання.
Найважливішим завданням виховного процесу у культурному суспільстві є формування почуття
відповідальності у підростаючого покоління. Особливо це стосується учнів молодших класів, адже саме молодший шкільний вік є визначальним не тільки в розумовому розвитку дитини, але й у  ставленні її моральної свідомості, вольових та громадянських якостей; є сензитивним щодо ціннісного виховання.
Останнє детермінує особливі вимоги до молодшого школяра як до носія відповідальної поведінки.
Почуття відповідальності стає актуальним фактом переживань дитини, фактом її свідомості тоді, коли вона має приклад моральних вчинків батьків, учителів, однокласників та усіх оточуючих. На вчинках інших людей, на прикладах з власного досвіду, вихованці взмозі усвідомити межу, за якою стоять такі поняття як «можна» і «треба», за якою є радість і сором. Наполеглива, сумлінна праця учня супроводжується радістю, духовним піднесенням, бажанням пізнавати себе, свої можливості та навколишній світ. Йому стає соромно бути недбалим, байдужим. Сором виступає морально-емоційною опорою обов’язку і відповідальності.
Слід зазначити, що відповідальність  – філософсько-соціологічне поняття, що відображає об’єктивний, історично конкретний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з точки зору свідомого здійснення взаємних вимог. Залежно від суб’єкта відповідальних дій виділяється індивідуальна, групова та колективна відповідальність. В індивіда відповідальність формується як результат тих зовнішних вимог, які до нього висуває суспільство, клас, даний колектив. Сприйняті індивідом вимоги стають внутрішньою основою мотивації його відповідальної поведінки, регулятором якої служить сумління. Піклування людини про людину, відповідальність людини за людину: піклування про ровесника, про молодшого, про старого й немічного, про людину, яка потребує повсякденної допомоги .
Відповідальність, на думку А Богуш, є важливим морально-етичним регулятором міжлюдських стосунків, стимулятором активної діяльності людей, запорукою праці та ініціативи .
Сьогодні, ми багато чуємо висловлень, щодо педагогічної спадщини радянського періоду. Але, вважаємо, що на тлі процесів, які мали місце в нашому суспільстві в середині ХХ століття, особливого значення набувають педагогічна спадщина і діяльність саме В.О. Сухомлинського, який розкрив не тільки зміст поняття «відповідальність», але й розробив шляхи її формування. Відповідальність розглядалась педагогом як інтегральна якість особистості, яка поєднує органічно громадянськість і сумління, що характеризує готовність особистості брати на себе обов’язки й виконувати їх.
У своїй праці «Як виховати справжню людину» він неодноразово повторює про важливість виховання у дітей відповідальності за життя колективу, за товариша, за свої дії та вчинки, за ставлення до навчання.
Відповідальність – результат людського вчинку, що торкається самого суб’єкта, обов’язковість виконувати завдання та забезпечувати їх задовільне завершення.
На прикладі виховної системи Павлиської середньої школи, директором якої Василь Олександрович був з 1948 по 1970 р.р., ми можемо прослідкувати весь шлях становлення цілісної особистості учня. Як вже було сказано, таке почуття як відповідальність, формується в учнів у колективі (клас, родина, коло товаришів) та в навчанні і праці. В.О.Сухомлинський радив залучати дітей до спільної роботи, тому що завдяки цьому колектив ставав згуртованішим та перед школярами відкривалася захоплююча перспектива праці .
У Павлиській школі працювали усі учні без виключення, але враховувалися вікові особливості школярів та їх інтереси. Так розвивалася ідея сумісної життєдіяльності дітей та дорослих, яка зараз має своє місце в концепції загальної середньої освіти: не вплив дорослих на дітей, а процес їх сумісної життєдіяльності, направлений на розвиток як учнів так і вчителів, побудований на спілкових засадах. Що ж стосується формування почуття відповідальності в навчанні, то тут також багато провідних ідей, які педагог втілював у життя свого колективу. Виховна система була побудована таким чином, що учні відповідально ставилися до виконання своїх домашніх завдань. Цьому сприяли такі заходи у школі як «Найкращій зошит тижня» або тематичні виставки «Виставка малюнків» і т.д. Кожен хотів побачити свою роботу серед кращих і внаслідок цього відповідально, сумлінно та з інтересом ставився до цих завдань.
В. О. Сухомлинський приділяв багато уваги трудовій діяльності для формування особистостІ.
Важливою похідною соціально-психологічних чинників є формування відповідальності за результати праці колективу. Великі вимоги до людини пред’являють результати праці. Таким чином, вимоги предмету, знарядь, умов і результатів праці є найважливішою умовою розвитку психіки людини в процесі трудової діяльності. Другою умовою розвитку психіки особистості під впливом праці є доцільна діяльність самого суб’єкту. Перетворюючи предмет праці, створюючи суспільно цінні продукти, вона перетворює себе. Для повного використання можливостей, що розвиває праця, вони повинні доповнюватись діяльністю старших — навчанням і вихованням. Діяльність вихователя є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці. Беручи участь в колективній праці індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, яку цінність представляє для інших, на що він здатний. Діти, як показали психологічні дослідження, погано знають себе, свої можливості, своє положення в колективі. В наслідок трудової діяльності відбуваються істотні зміни. Передусім змінюється їх відношення до себе, а потім відношення колективу і педагогів. В практиці зібрано багато фактів, які показують, що трудова діяльність спонукається тим, на скільки високі її результати. Із цим пов’язане формування таких мотивів як особиста значимість праці, усвідомлення її суспільної значимості. Праця має велике значення в розвитку здібностей учня. Здібності розвиваються головним чином в умовах провідної діяльності: в дошкільному віці в грі, в молодшому і середньому шкільних віці — в учінні, в юнацькому — в професійно-трудовій підготовці. В процесі праці, наприклад, розподіл уваги стає надзвичайно широким, а її переключення швидким. Велика роль праці в розвитку мислення. В міру оволодіння трудовими навичками розвиваються його нові форми: технічне, практичне, логічне. В процесі праці і спілкування з іншими членами трудового колективу відбувається розвиток почуттів. Включаючись у трудовий процес дитина докорінно змінює своє уявлення про себе і про навколишній світ. Радикальним чином змінюється і самооцінка. В процесі спілкування і оволодінням новими знаннями формується світогляд школяра. Робота в колективі розвиває соціалізацію особистості дитини Розвиток здібностей, почуттів і мислення робить особистість дитини гармонійно та всебічно розвиненою.

Похожие записи