Українська мова

       Українська мова — східнослов’янська мова, якою в Україні розмовляє близько 40 мільйонів людей Українські громади в сусідніх державах (Білорусь, Молдова, Польща, Словаччина, Росія — особливо в так званому «Зеленому клині» Зеленого Клину на Далекому Сході в Сибіру від річок Амур і Уссурі на схід до Тихого океану), також в Аргентині, Австралії, Бразилія, Канада, США та деякі інші.

     Характерні для сучасної української мови риси зустрічаються вже в текстах XI XII ст. н.е., вони систематично з’являлися з 14-15 ст. Українська мова використовує кирилицю. Відомий також кириличний алфавіт як азбука (від старих назв її перших двох букв (azь ) і (боукы ),  традиційно використовувався для написання східно- та південнослов’янських мов (за винятком суч хорватською та словенською), а також румунською до 1860 року. Як результат політичних рішень він поширювався на набагато більшу територію, охоплюючи більшість (але не всі). мови в колишньому СРСР, багато з них раніше використовували латинську або арабську графіку  для більш детального історичного огляду.

     Очевидно, будучи застосованим у т.з різними мовами, такими як російська, абхазька, татарська, таджицька чи чукотська (це лише деякі з них приклади) він повинен був представляти набагато більше фонем, ніж ті, що зустрічаються в слов’янській мові мовами, отже існує багато модифікацій алфавіту для певної мови (змінені певні літери, діакритичні знаки або повністю нові літери).

Український варіант кирилиці в народній мові зветься також абеткою від ст назви перших двох букв а і бе. Він складається з 33 букв:  < А а, Б б, В в, Г г, Ґ ґ, Д д, Е е, Є є, Ж ж, З з, И и, І і, Ї ї, Й й, К к, Л л, М м, Н н, О о, П п, Р р, С с, Т т, У у, Ф ф, Х х, Ц ц, Ч ч, Ш ш, Щ щ, ь, Ю ю, Я я >

 Кирилиця – одна з найдавніших і найпоширеніших азбук у сучасному світі, поряд із латинським (або латиницьким) алфавітом, китайськими ієрогліфами, арабським алфавітом та письменами деванагарі. Виникла кирилиця  в Болгарії  у 10 столітті. Окрім цього на сучасній території цієї країни ще до цього виникли також  кілька інших алфавітів: готичний алфавіт Вульфіла (4 ст. н. е.), алфавіт фракійського племені бесів, винайдений св. Нікітою з Ремесіана (IV ст. н. е.) і слов’янська глаголиця, винайдена св. Кирилом (IX ст. нашої ери). Пізніше кириличні літери поширилися в Сербії, Хорватії та Росії. Через російський вплив це письмо було прийнято також багатьма азіатськими народами, і навіть деякими корінними народами Аляски (півн. Америка). Із вступом Болгарії до Європейського Союзу 1 січня 2007 року кирилиця стала третім офіційним письмом Європейського Союзу після латинського та грецького.

     Спочатку «штрихами і зарубками» писали слов’яни, пізніше вони намагалися використовувати для цього грецькі й латинські літери, про що знаємо зі слівслов’янського письменника Черноризця Грабара. На Балканському півострові в 7-9 ст. н. е. слов’яни проживали разом з болгарами. Потім прийшли кочівники з Азії, які а на той час розмовляв неслов’янською мовою (швидше за все тюркською), і потім призвичаїлися використовувати у своїх офіційних документах грецькі літери (використовуючи при цьому також нерозшифровані рунічні знаки). Болгари також зіткнулися з труднощами в написанні деяких звуків грецькими літерами, наприклад, звуки [tʃ] і [ʒ] записувалися грецькими τζ і ζ.

     Араб Ібн-Фадлан в 10 столітті нашої ери зазначав що слов’яни, які жили на території сучасної України, встановлювали на могильних стовпах, написи з іменами загиблих. Однак незрозуміло, що це були за письмена що використовувалися  для цієї мети. Якщо це правда, як вважає Д. Чешмеджиєв, то уривок із Житія св Кирила, в якому згадуються так звані ð¹øêà ïèñìåíà «Писні листи» (які Костянтин Кирило нібито бачив у Херсоні, в Криму, під час своєї місійної подорожі до Хозарського каганату, в 860 році.

     Так звана кирилиця, яка походить від першої болгарської абетки і на початку 10-го століття,  замінила офіційну болгарську глаголицю, яка була створена Костянтином Філософом (Святим Кирилом) і прийнята болгарським правителем Борисом  Ш, наприкінці 9 ст. Зміни відбулися за правління сина Бориса, царя Симеона І, який зазнав сильного впливу грецької культури. Після періоду паралельного використання глаголиці та кириличного письма (іноді навіть у змішаному форматі) протягом 10-11 століть у Першому Болгарському царстві, з XI ст. це письмо є та залишається  офіційним болг. рос. Та  укр алфавіт (у той час як інші слов’янські народи в певні періоди використовували латинське письмо).

     У 12-17 століттях Україна перебувала під владою монголів, потім Польсько-Литовського королівства, а зрештою здобула свободу на певний проміжок часу під проводом  козаків та Богдана Хмельницького, аж до входження до складу Російськог царства в 17 ст. Кілька вчених працювали над питанням української мови  в 16-17 ст. Лаврентій Зизаній, український учений, видав у 1596 р. церковнослов’янську граматику. Також у цій сфері працював  Мелетій Смотрицький  (1619 р.) – український мовознавець. Його слов’янська граматика, опублікована в 1619 році, мала великий вплив на використання церковнослов’янською мовою та кодифікував використання літер Я (я), Е (е) і Ґ (г)

    Іншою великою особистістю яка зіграла значну роль у формуванні сучасної української мови був митрополит Київської і всія  Русі Петро Петро Могила. У 1620-х роках Могила подорожував Україною, а оселився в Києво-Печерській Лаврі в Києві – політичному і культурному центрі України. У 1632 р. Могила став єпископом Київським і ігуменом Печерської Лаври.

     Там він заснував школу для молодих ченців, де навчання велося латинською мовою. Пізніше цю школу об’єднали з Київською Братською школою і перетворили на Могилянські колегії або Києво-Могилянську академію. Могила значно вдосконалив лаврську друкарню, де друкувалися православні книги латинською мовою.  Він понад 20 років відігравав провідну роль у книгодрукуванні України, одним із перших почав друкувати українською мовою. Могила хотів зберегти ідентичність української нації, яка зазнавала величезного тиску з боку польського та російського режимів. Він ініціював видання проповіді для мирян українською мовою, біблійні тексти церковнослов’янською мовою, наукові книги українською, польською, грецькою та латинською мовами. Однією з найважливіших його публікацій були «Катахезис» (1640). Іншими визначними творами були Требник або Євангеліє (1646). Є інформація про те, що саме він вперше використавцивільне письмо, яке пізніше в 1708 році запровадив Петро I.

     У науковій літературі немає загальноприйнятого визначення поняття фонеми. Зазвичай їх розглядають  як групу фонетично подібних звуків. Це найменша структурна одиниця мови, яка може розрізняти значення слова.

Зокрема, розглядають також асиміляційні зміни в межах однієї морфеми як різні фонеми, але не як алофонічні модифікації. Цей підхід узгоджується з аналогічними існуючими дослідженнями слов’янських мов. Загальновизнано, що українська мова має 38 фонем: 6 голосних і 32 приголосних.  Відхилення від цього числа пов’язані з різними підходами до фонематичного статусу напівпалаталізованих і гемінативних приголосних.

Михайло Старицький

Сучасна українська літературна мова набула значного розвитку з виходом у Петербурзі в 1798 р. «Енеїди» Івана Котляревського. Початки її були досить скромними, оскільки російською мовою вийшло лише 31 видання. Імперія Емським указом протягом перших чотирьох десятиліть ХІХ ст обмежувала  обсяги видання художньої української літературі. До цього Українське книговидавництво набуло розмаху, і “Енеїда” Kотляревського зазнала карколомного успіху.

     Питання, пов’язані з мовним унормуванням української мови в ХІХ ст., мали (а в деяких випадках – мають і сьогодні) політичний підтекст, найпомітнішою з яких було ставлення росіян до нашої мови і навпаки – українців до російської. Варто також зазначити що Михайло Драгоманов пропонував прийняти російські запозичення для понять, які не мали відповідника в українській мові, проте дана пропозиція не знайшла відгуку серед інших вчених. Михайло Старицький доклав багато зусиль, щоб винайти відповідні автохтонні неологізми.