ТВОРЧІСТЬ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ
В історію української культури увійшла Олена Пчілка як перекладач, етнограф, письменниця, видавець (у 1920 р. обрана членом Етнографічної комісії Всеукраїнської Академії наук, з 1928 р. – член-кореспондент ВУАН у галузі суспільних наук: єдина на той час жінка в цій галузі), хоча в радянські часи про неї намагалися говорити як про людину ліберальних поглядів, що з точки зору офіційної ідеології вважалося ідейно помилковим.
Олена Пчілка (дівоче прізвище Ольга Петрівна Драгоманова, у заміжжі – Косач) прожила довге і непросте життя. Їй судилося пережити смерть брата Михайла Драгоманова (1895, історик, громадський діяч, через свої громадсько-національні погляди змушений був покинути Російську імперію, значний час проживав у Софії, де працював у Софійському університеті); найстаршого сина Михайла (1903, з ним Леся, трохи молодша від нього, була в особливо дружніх стосунках, за нероздільність їх навіть називали МихоЛося); чоловіка Петра (1909) та дочки Лесі Українки (Лариса Петрівна Косач, 1871 – 1913).
Дочка Ізідора: „Мама не була соціалісткою, вважала соціалізм утопією, але демократкою вона була і на словах, і на ділі. Так само, як і ворогом соціальної нерівності мам була все життя і свої переконання висловлювала одверто не тільки в родині своїй чи серед друзів, а широко в громаді, в пресі”.
Переважна більшість дитячих творів Олена Пчілка публікувала у ж. „Молода Україна” (1908 – 1914), основним завдання якого було: „Будемо розмовляти – розмовляти по-українському. Довго ми ждали сього. Всі діточки мають свою часопись: французи – французьку, німці – німецьку, отак і інші; тільки в нас не було своїх кубельців для українського слова. Тепер вони єсть. Просимо ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка!
Можна ж навчитися і по-іншому, по якому схотіти – „що знати, за плечима не носити”, а таки й своєю мовою не слід гордувати.
… тішимося тим, що нам довелося говорити з українськими дітьми, українським словом, в українській часописі. Бажаємо, щоб те слово знайшло щирий привіт!”
Зараз дитячі твори письменниці Олени Пчілки представлені у збірці „Годі, діточки, вам спати”: оригінальні поезії, казки та оповідання, байки; літературні записи народних казок, різноманітних дитячих пісень, сміховинок, ігор, спотиканок, загадок. Твори розраховано на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Поезії умовно можна поділити на кілька тематичних груп:
- Про природу.
Зима: в основному фабульні, передають радість дитини від зимових розваг („Снігова баба”, „З ґринджолятами”):
Бабу з снігу враз зліпили,
Очі з вугілля всадили,
Рот із буряка зробили,
От так „баба”! Молодці!
Ей, чи ж можна морозу боятись
Та отаким козакам?!
Нуже у сніжки гуляти,
Треба зогрітися нам!
Пейзажна лірика (фабульна подієвість по суті відсутня) – краса зими („Новину сьогодні зранку…”):
Темні сосни та ялини
Простягли далеко віти
І поблискують на сонці
Снігом-інеєм укриті.
Весна: оспівування приходу весни, її краси („До діточок”, „Весняні квіти”, „Чарівниця”).
Художні особливості поезій:
„Весняні квіти” – вірш близький до веснянок: дієслівне римування, інверсія (зворотний порядок слів, пестлива лексика):
Всі квіти весняні,
Веселі, кохані,
З-під листя виходять.
Голівки підводять
Од сну зимового
До сонця ясного!
Ті квіти дрібненькі,
Мов дітки маленькі…
„Чарівниця” – за жанровими ознаками близький до загадок: у метафоричнозагадковій формі змальовується весна.
- Жартівливі поезії: комізм оснований на зображенні поведінки дитини у чимось складній для неї ситуації, коли дитина намагається знайти з неї вихід, спираючись на власний, ще дитячий досвід („Доки мені, неборачку”, „Вишеньки-сережки”, „Котик-мурчик”, „Мудра кицька”, „Співаки”, „Покута”):
Котик-мурчик
(Хлопчикові не дуже хочеться їсти кашу, приготовану мамою, а тому він знаходить з цієї ситуації ось такий вихід):
Я ту кашку виїдав,
Котик – мисочку лизав.
Коли б мама теє взнали,
Були б котика нагнали!
А тим часом він наївся,
Коло мене умостився,
Стиха казочку муркоче,
А я слухаю охоче!
- Різноманітні сторони життя дитини:
а) виховання патріотизму і любові до української мови („Волинські спогади”, „Пісні минулого”):
Пророчисті тії читаю скрижалі
Народних пісень. І надії, і жалі
Свої тут народ положив у піснях,
Лунає та мова у дрібних листах.
б) соціальні проблеми („Не ховайся, місяченьку”);
в) різноманітні сторони життя школярів („Вертаються школярики”, „Школярик на виїзді”);
г) дитина і природа („Зайчатко й хлоп’ятко”).
- Повчально-моралізаторські твори („Сусіди”, „Дітвора”): формування товариських, приязних стосунків між людьми, взаємодопомоги. Потреби виховання таких рис не можна заперечити, але письменниця доводить їхню важливість не лише через змалювання безпосередніх стосунків між персонажами, а і намаганням безпосередньо від себе довести важливість такої поведінки, що і вносить непотрібний моралізаторський тон:
Сусіди
Буде гоже все
У тих діток, що бояться
Сварки, бо несе
Тая сварка всяке лихо!..
Треба так робить,
Щоб без сварки любо й тихо
Діткам в світі жить!
БАЙКИ
Можна розподілити на дві групи:
Перша – традиційні за жанровими ознаками (наявність алегоричних образів, авторської „моралі”), але при цьому мають досить оригінальну тематику та образи:
а) осуд ледарства, відсутності самокритичності: „Котова наука” – Кіт Мурко дорікає Петрусеві за погане навчання;
б) осуд нещирості, безпідставних розривів у стосунках між людьми: „Баєчка про цуцика і про його пані”: в алегоричній частині розповідається про одну пані, яка не могла намилуватися своїм цуциком, але несподівано перестала звертати на нього увагу:
Часто-густенько ведеться,
Що буває хтось „чудовий”,
„Примеленький!” Адже згодом
Наче іншим він здається –
Не таким уже „клейнодом!..”
Хто тут винен з двох буває –
Дуже трудно розібрати…
(У байці відсутня авторська „мораль”, що примушує самого читача задуматися не лише над поведінкою персонажів, а і над своїми власними вчинками);
в) утвердження важливості „маленьких людей”, їхньої потрібності; утверджується вагомість самих „маленьких справ”. Подібна позиція авторки теж могла викликати заперечення з погляду офіційної радянської ідеології, бо там утверджувалися тільки грандіозні справи люди-велетні. Не випадково Сталіним було проголошено що людина – це гвинтик (повна зневага до особистості „рядової” людини, її потреб тощо).
Маленький вітрячок
Поруч знаходяться маленький вітрячок і здоровий паровий млин. В останнього завжди багато роботи, а вітрячок майже завжди простоює. Паровий млин зверхньо починає дорікати останньому, що той не потрібен, від нього немає ніякої користі. На це вітрячок відповідає, що він і не намагається відібрати роботу в парового млина, оскільки той успішно справляється з великими обсягами того зерна, що доводиться перемелювати. Але при цьому зауважує: коли є потреба переробити невеличкий обсяг зерна, то не буде потреби звертатися до великого млина, а для цього саме і згодиться він – маленький вітрячок. І ту „маленьку роботу” він виконає не гірше за великого свого парового млина;
г) вираження співчуття до людини, яка довгий час не мала волі, втратила всі свої колишні здобутки, а це є трагедією для особистості („Орел на визволі”):
Упав на дуб той кучерявий, рідний,
Хотів на силу там зібратись, бідний!
Та вже ж там інші, дужчії орли сиділи –
Ні стану, ні журби його не зрозуміли,
Знебулого – крилом з погордою одбили!
Траплялось бачить вам орла такого?
Ох, тяжко так дивитися на нього.
Друга група байок – мало в чому нагадують твори традиційного жанру: „мораль” майже відсутня, алегоричність виражена слабо („Дрібні грушки”, „Миша-городянка і миша-хуторянка”, „Найкращі діти”): у байках йдеться про те, що не слід лінуватися, не треба прагнути „примарного” успіху, а варто триматися свого звичного середовища; уславлюється материнська любов.
КАЗКИ ТА ОПОВІДАННЯ
Сосонка
У казці розповідається про декілька епізодів із життя молодої сосонки. Вона виросла у лісі і почувала себе дуже щасливою, бо відчувала свою красу і привабливість.
Сосонка дуже злякалася, коли її було зрубано. Однак вона знову відчула себе „на коні”, коли її було привезено до багатого будинку, розкішно прибрано, навколо неї водили хороводи діти, весело співаючи і граючись.
Через деякий час сосонку було розібрано і винесено на чорний двір. Це дуже засмутило сосонку. Однак її переніс до простої селянської хати хлопчик як зумів прибрав і почав тішитися тим, що тепер і до нього в хату завітало свято. І це знову тішило сосонку. Однак знову через певний час її було розібрано, бо вже глиця пожовкла. Хлопчик навіть пропонував просто порубати її на дрова. Однак батько зробив по-іншому: він обрубав усі гілочки, що також не дуже подобалося сосонці, і в такому вигляді поставив у полі. У такому вигляді сосонка стала служити дороговказом, одного разу під час заметілі саме завдяки їй, як орієнтиру, хлопчик знайшов правильний шлях і цим врятував собі життя.
Після цього сосонка і приходить до певного висновку: „А бач, – каже сосонка, – а ти казав, щоб мене на дрова порубати! А от якраз я тобі в пригоді стала!.. Та й двірник помилився; казав, що я ні на що не здатна, – а ось дарма, що я пожовкла, проте здаюся на користь!..
– Полетіть до моїх сестричок та розкажіть їм про всю пригодоньку мою!..”
Отже, у творі порушується проблема визначення сенсу життя, необхідності зробити вибір: зовнішній блиск, краса – знайти своє місце у житті, чим і приносити користь іншим людям.
Оповідання „На хуторі” – краса і поезія звичайного селянського побуту: Івасик спілкується з новонародженим телям, змушений вступити у „суперечку” з батьком: „Умовк Івасик, як на те умовкло й телятко. Чи знало воно, скільки втіхи принесло в ту хату?”
Є ряд оповідань, в яких досить сильно простежуються ліберальні позиції О.Пчілки: „Увінчаний співець”: твір певним чином схожий на поему Лесі Українки „Давня казка”, однак розв’язка у О.Пчілки дещо схожа не „хепі енд” – володар відпускає співця з в’язницю на волю.
„Хлопчик та ведмідь” – дитина-сирота знайшла притулок взимку в клітці коло ведмедя. Вранці „хазяїн розпитався, як те бідне хлоп’я туди попало, та зглянувся на його, взяв до себе, став годувать та вчити, та й до розуму довів. І вийшли з того хлопчика люди”. У типовість такої розв’язки досить складно повірити, оскільки в українській літературі є новела М.Черемшини „Злодія зловили”, в якій дитину-сироту жорстоко покарала і господиня з чоловіком, а їх у цьому підтримало все село, радіючи при цьому.
матеріали до уроку: скачати Олена Пчілка
