ПЛАН

Вступ

Розділ І. Діагностика готовності до шкільного навчання та психологічна допомога непідготовленим дітям

1.1. Поняття готовності до шкільного навчання. Основні аспекти шкільної зрілості

1.2. Основні причини непідготовленості дітей до шкільного навчання

1.3. Психологічна допомога дітям з недостатньою готовністю до шкільного навчання

Розділ ІІ. Психолого-педагогічна підготовка до шкільного навчання

2.1. Програми занять

Висновок

Список використаної літератури 

ВСТУП

Проблема психологічної готовності до школи для психології не нова. У закордонних дослідженнях вона відбита в роботах, що вивчають шкільну зрілість дітей. (М. Гетпер, 1936; А. Керн, 1954; С. Штребел, 1957; Я. Йірасел, 1970, та ін.)

Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психологічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми за певних умов навчання. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання – це один з найважливіших підсумків психологічного розвитку в період дошкільного дитинства.

Ми живемо в XXI столітті і зараз дуже високі вимоги життя до організації виховання і навчання змушують шукати нові, більш ефективні психолого-педагогічні підходи, націлені на приведення методів навчання у відповідність з вимогами життя. У цьому змісті проблема готовності дошкільників до навчання в школі здобуває особливе значення.

З вирішенням цієї проблеми зв’язане визначення цілей і принципів організації навчання і виховання в дошкільних установах. У той же час від її рішення залежить успішність наступного навчання дітей у школі. Основною метою визначення психологічної готовності до шкільного навчання є профілактика шкільної дезадаптації.

Для успішної реалізації цієї мети останнім часом створюються різні класи, у задачу яких входять здійснення індивідуального підходу в навчанні стосовно дітей, як готових, так і не готових до школи, щоб уникнути шкільної дезадаптації.

У різний час психологи займалися проблемою готовності до школи, розроблено безліч методик, програм (Гудкіна Н.Н., Овчарова Р.В.,                Безруких М.І. та ін.) діагностики шкільної готовності дітей і психологічної допомоги у формуванні компонентів шкільної зрілості.

Але на практиці психологу важко вибрати з цієї безлічі ту, котра (цілком) допоможе комплексно визначити готовність дитини до навчання, допомогти підготуватися дитині до школи.

Актуальність цієї проблеми визначила тему нашої роботи «Психолого-педагогічна діагностика готовності дітей до навчання в школі».

Ціль роботи: розглянути існуючі діагностики готовності дітей до навчання в школі та розробити програму психологічної допомоги дитині в період підготовки до школи.

Задача роботи:

1.                          Проаналізувати психолого-педагогічну літературу по темі дослідження. Визначити зміст поняття «шкільна зрілість».

2.                          Проаналізувати діагностичні прийоми і програми психологічної допомоги дитині на етапі підготовки до школи.

3.                          Розробити програму занять, спрямовану на надання психологічної допомоги дітям, не підготовленим до шкільного навчання.

 

 

 

 

Розділ І. Діагностика готовності до шкільного навчання

та психологічна допомога непідготовленим дітям

1.1.         Поняття готовності до шкільного навчання.

Основні аспекти шкільної зрілості

Підготовка дітей до школи – задача комплексна, що охоплює всі сфери життя дитини. Психологічна готовність до школи – тільки один з аспектів цієї задачі. Але всередині цього аспекту виділяються різні підходи:

1.                          Дослідження, спрямовані на формування в дітей дошкільного віку визначених змін і навичок, необхідних для навчання в школі.

2.                          Дослідження новотворів і змін у психіці дитини.

3.                          Дослідження генезису окремих компонентів навчальної діяльності і виявлення шляхів їхнього формування.

4.                          Вивчення змін дитини свідомо підкоряти свої дії заданому при послідовному виконанні словесних указівок дорослого. Це уміння зв’язується зі здатністю оволодіння загальним способом виконання словесних указівок дорослого.

Готовність до школи в сучасних умовах розглядається, насамперед, як готовність до шкільного навчання чи навчальній діяльності. Цей підхід обґрунтований поглядом на проблему з боку періодизації психічного розвитку дитини і зміни ведучих видів діяльності. На думку Е.Е. Кравцової, проблема психологічної готовності до шкільного навчання одержує свою конкретизацію, як проблема зміни ведучих типів діяльності, тобто це перехід від сюжетно-рольових ігор навчальної діяльності [16]. Такий підхід є актуальним і значним, але готовність до навчальної діяльності не охоплює цілком феномена готовності до школи.

         Л. І Божович [29] ще в 60-і роки вказувала, що готовність до навчання в школі складається з визначеного рівня розвитку уявної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції, своєї пізнавальної діяльності до соціальної позиції школяра. Аналогічні погляди розвивав            А.В. Запорожець [14], відзначаючи, що готовність до навчання в школі являє собою цілісну систему взаємозалежних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції.

         На сьогоднішній день практично загальновизнано, що готовність до шкільного навчання – багатокомпонентне утворення, що вимагає комплексних психологічних досліджень.

         Традиційно виділяються три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний. Під інтелектуальною зрілістю розуміється диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), що включає виділення фігури з тла; концентрацію уваги; аналітичне мислення, що виражається в здатності збагнення основних зв’язків між явищами; можливість логічного запам’ятовування; уміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і сенсомоторну координацію. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість, що розуміється таким чином, в істотній мері відбиває функціональне дозрівання структур головного мозку.

         Емоційна зрілість в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.

         До соціальної зрілості відноситься потреба дитини в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти своє поводження законам дитячих груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання.

         На підставі виділених параметрів створюються тести визначення шкільної зрілості. [30]

         Якщо закордонні дослідження шкільної зрілості в основному спрямовані на створення тестів і в набагато меншому ступені орієнтовані на теорію питання, то в роботах вітчизняних психологів міститься глибоке теоретичне пророблення проблеми психологічної готовності до школи, що йде своїми коренями з праць Л.С. Виготського (див. Божович Л.І., 1968;       Д.Б. Єльконін, 1989; Н.Г. Салміна, 1988; Е.Е. Кравцова, 19991 і ін.)

         Так Л.І. Божович (1968) виділяє кілька параметрів психологічного розвитку дитини, що найбільше істотно впливають на успішність навчання в школі. Серед них – визначений рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви навчання, достатня розвиток довільного поводження й інтелектуальність сфери. Найбільш важливим у психологічній готовності дитини до школи нею визнавався мотиваційний план. Були виділені дві групи мотивів навчання:

1.     Широкі соціальні мотиви навчання, чи мотиви, зв’язані «з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, у їхній оцінці і схваленні, з бажаннями учня зайняти визначене місце в системі доступних йому суспільних відносин»;

2.     Мотиви, зв’язані безпосередньо з навчальною діяльністю, чи «пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності й в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями» (Л.І. Божович, 1972 р. с. 23-24). Дитина, готовий до школи, хоче учитися тому, що йому хочеться знати визначену позицію в суспільстві людей, що відкриває доступ у світ дорослих і тому, що в нього є пізнавальна потреба, що не можуть задовольнити будинку. Сплав цих двох потреб сприяє виникненню нового відношення дитини до навколишнього середовища, названого Л.І. Божович «внутрішньою позицією школяра» (1968). Цьому новотвору Л.І. Божович додавала дуже велике значення, вважаючи, що «внутрішня позиція школяра», і широкі соціальні мотиви навчання – явища сугубо історичні.

Новотвір «внутрішня позиція школяра», що виникає на рубежі дошкільного і молодшого шкільного віку і представляючий собою сплав двох потреб – пізнавальної і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні, дозволяє дитині включитися в навчальний процес як суб’єкта діяльності, що виражається в соціальному формуванні і виконанні намірів і цілей, чи, іншими словами, довільному поводженні учня.

         Майже всі автори, що досліджують психологічну готовність до школи, приділяють довільності особливе місце в досліджуваній проблемі. Є точка зору, що слабкий розвиток довільності – головний камінь спотикання психологічної готовності до школи. Але в якому ступені повинна бути розвита довільність до початку навчання в школі – питання, дуже слабко пророблений у літературі. Труднощі полягають у тім, що з одного боку, довільне поводження вважається новотвір молодшого шкільного віку, що розвивається усередині навчальної (ведучої) діяльності цього віку, а з іншого боку – слабкий розвиток довільності заважає початку навчання в школі.

         Д.Б. Єльконін (1978) вважав, що довільне поводження народжується в рольовій грі в колективі дітей, що дозволяє дитині піднятися на більш високу ступінь розвитку, чим він це може зробити в грі поодинці тому що колектив у цьому випадку коректує порушення в наслідуванні передбачуваному образу, тоді як самостійно здійснити такий контроль дитині буває ще дуже важко.

         У роботах Е.Е. Кравцової (1991) при характеристиці психологічної готовності дітей до школи основний удар робиться на роль спілкування в розвитку дитини. Виділяється три сфери – відношення до дорослого, до однолітка і до самого себе, рівень розвитку яких визначає ступінь готовності до школи і певними чином співвідноситься з основними структурними компонентами навчальної діяльності.

         Н.Г. Салліна (1988) як показники психологічної готовності також виділила інтелектуальний розвиток дитини.

Необхідно підкреслити, що у вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на суму засвоєних знань, хоча це теж не маловажний фактор, а на рівень розвитку інтелектуальних процесів. «…дитина повинна уміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, уміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; він повинний навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки» (Л.І. Божович, 1968, с. 210). Для успішного навчання дитина повинна уміти виділяти предмет свого пізнання.

         Крім зазначених складових психологічної готовності до школи ми виділяємо додатково ще одну – розвиток мови. Мова тісно зв’язана з інтелектом і відбиває як загальний розвиток дитини, так і рівень його логічного мислення. Необхідно, щоб дитина вміла знаходити в словах окремі звуки тобто в нього повинний бути розвитий фонематичний слух.

         Підводячи підсумок усьому сказаний, перелічимо психологічні сфери, за рівнем розвитку яких судять про психологічну готовність до школи: ефектно -потрібна, довільна, інтелектуальна і мовна.

         Ці сфери ми постараємося розглянути більш докладно. 

 

Інтелектуальна готовність до шкільного навчання.

Інтелектуальна готовність до шкільного навчання зв’язана з розвитком розумових процесів. Від рішення задач, що вимагають установлення зв’язків і відносин між предметами і явищами за допомогою зовнішніх орієнтованих дій діти переходять до рішення їхній у розумі за допомогою елементарних розумових дій, використовуючи образи. Іншими словами, на основі наочно-діючої форми мислення починає складатися наочно-образна форма мислення. Разом з тим, діти стають здатні до перших узагальнень, заснованим на досвіді їхньої першої практичної предметної діяльності і закріплюється в слові. Дитині в цьому віці приходиться дозволяти усе більш складні і різноманітні задачі, що вимагають виділення і використання зв’язків і відносин між предметами, явищами, діями. У грі, малюванні, конструюванні, при виконанні навчальних і трудових завдань він не просто використовує заучені дії, але постійно видозмінює їх, одержуючи нові результати.

Мислення, що розвивається, дає дітям можливість передбачати за раніше результати своїх дій, планувати їх.

В міру розвитку допитливості, пізнавальних процесів мислення усе ширше використовується дітьми для освоєння навколишнього світу, що виходить за рамки задач, висунутою їх власною практичною діяльністю.

Дитина починає ставити перед собою пізнавальний задачі, шукає пояснення заміченим явищам. Він прибігає до свого роду експериментам для з’ясування цікавлячих його питань, спостерігає явища, міркує і робить висновки.

У дошкільному віці увага носить довільний характер. Переломний момент у розвитку уваги зв’язаний з тим, що діти вперше починають свідомо керувати своєю увагою, направляючи й утримуючи його на визначених предметах. Для цієї мети старший дошкільник користається визначеними способами, що він переймає в дорослих. Таким чином, можливості цієї нової форми уваги – довільної уваги до 6-7 років уже досить великі.

Подібні вікові закономірності відзначаються й у процесі розвитку пам’яті. Перед дитиною може бути поставлена мета, спрямована на запам’ятовування матеріалу. Він починає використовувати прийоми, спрямовані на підвищення ефективності запам’ятовування: повторення, значеннєве й асоціативне зв’язування матеріалу. Таким чином, до 6-7 років структура пам’яті перетерплює істотні зміни, зв’язані зі значним розвитком довільних форм запам’ятовування і пригадування.

Вивчення особливостей інтелектуальної сфери можна почати з дослідження пам’яті – психічного процесу, нерозривно зв’язаного з розумовим. Для визначення рівня механічного запам’ятовування дається безглуздий набір слів: рік, слон, меч, мило, сіль, шум, рука, підлога, весна, син. Дитина, послухавши весь цей ряд, повторює ті слова, що він запам’ятав. Може використовуватися повторне відтворення – після додаткового зачитування тих же слів – і відстрочене відтворення, наприклад, через годину після прослуховування Л.А. Вегнер [24] приводить такі показники механічної пам’яті, характерної для 6-7 літнього віку: з першого разу дитина сприймає не менш 5 слів з 10; після 3-4 прочитання відтворює 9-10 слів; через одну годину забуває не більш 2 слів які відтворювалися раніше; у процесі послідовного запам’ятовування матеріалу не з’являються «провали», коли після одного з прочитань дитина згадує менше слів, чим раніш і пізніше (що звичайно буває ознакою перевтоми)

Методика А.Р. Лурія [5] дозволяє виявити загальний рівень розумового розвитку, ступінь володіння узагальнюючими поняттями, умінням планувати свої дії. Дитині дається завдання запам’ятати слова за допомогою малюнків: до кожного чи слова словосполученню він робить лаконічний малюнок, що потім допоможе йому це слово відтворити, тобто малюнок стає засобом, що допомагає запам’ятати слова. Для запам’ятовування дається 10-12 слів і словосполучень, таких, як, наприклад: вантажівка, розумна кішка, темний ліс, день, весела гра, мороз, примхлива дитина, гарна погода, сильна людина, покарання, цікава казка. Через 1-1,5 години після прослуховування ряду слів і створення відповідних зображень дитина одержує свої малюнки і згадує, для якого слова вона зробила кожний з них.

Рівень розвитку просторового мислення виявляється різними способами. Ефективна і зручна методика А.Л. Венгера [7] «Лабіринт». Дитині потрібно знайти шлях до визначеного будиночка серед інших, невірних шляхів і тупиків лабіринту. У цьому йому допомагають образно задані вказівки – повз такі об’єкти (дерев, кущів, квітів, грибів) він пройде. Дитина повинна орієнтуватися в самому лабіринті і схемі, що відображають послідовність шляху, тобто рішення задачі.

Найбільш розповсюдженими методиками, що діагностують рівень розвитку словесно-логічного мислення, є наступні:

а) «Пояснення сюжетних картин»: дитині показують картинку і просять розповісти, що на ній намальовано. Цей прийом дає представлення про те, на скількт вірно дитин розуміє зміст зображеного, чи може виділити головне чи губиться в окремих деталях, на скільки розвинута її мова;

б) «Послідовність подій» – більш складна методика. Це серія сюжетних картинок (від 3 до 6), на яких зображені етапи якоїсь знайомої дитині дії. Вона повинна вибудувати з цих малюнків правильний ряд і розповісти, як розвивалися події.

Серії картинок можуть бути по змісту різного ступеня складності. «Послідовність подій» дає психологу ті ж дані, що і попередня методика, але крім того, тут виявляється розуміння дитиною причинно-наслідкових зв’язків.

Узагальнення й абстрагування, послідовність умовиводів і деякі інші аспекти мислення вивчаються за допомогою методики предметної класифікації. Дитина складає групи карток із зображеними на них неживими предметами і живими істотами. Класифікуючи різні об’єкти, він може виділяти групи по функціональній ознаці і давати їм узагальнені назви. Наприклад: меблі, одяг. Може по зовнішній ознаці («усе більше» чи «вони червоні»), по ситуативних ознаках (шафа і плаття поєднуються в одну групу, тому що «плаття висить у шафі»).

При доборі дітей у школи, навчальні програми яких значно ускладнені, і до інтелекту що надходять пред’являються підвищені вимоги (гімназії, ліцеї), використовують більш важкі методики. Складні розумові процеси аналізу і синтезу вивчаються при визначенні дітьми понять, інтерпретації прислів’їв. Відома методика інтерпретації прислів’їв має цікавий варіант, запропонований Б.В. Зейгарник [5]. Крім прислів’я дитині даються фрази, одна з яких за змістом відповідає прислів’ю, а друга не відповідає прислів’ю за змістом, але зовні неї нагадує. Дитина, вибираючи одну з двох фраз, пояснює – чому вона підходить до прислів’ю, але вже сам вибір яскраво показує, на змістовні чи зовнішні ознаки орієнтується дитина, аналізуючи судження.

Таким чином, інтелектуальна готовність дитини характеризується дозріванням аналітичних психологічних процесів, оволодінням навичками розумової діяльності. 

Особистісна готовність до шкільного навчання.

Щоб дитина успішно училася, вона насамперед, повинна прагнути до нового шкільного життя, до «серйозної» справи, «відповідальних» дорученням. На появу такого бажання впливає відношення близьких дорослих до навчання, як до важливої змістовної діяльності, набагато більш значимої, ніж гра дошкільника. Впливає і відношення інших дітей, сама можливість піднятися на нову вікову ступінь в очах молодших і зрівнятися в положенні зі старшими. Прагнення дитини зайняти новий соціальний стан веде до утворення його внутрішньої позиції. Л.И. Божович [29] характеризує внутрішню позицію як центральне особистісне позиціонування, що характеризує особистість дитини в цілому. Саме воно і визначає поводження і діяльність дитини і всю систему його відносин до дійсності, до самого себе і навколишнім людям. Спосіб життя школяра як людину, що займається в громадському місці суспільно-суспільно-значимим і суспільно оцінюваною справою, усвідомлюється дитиною, як адекватний для нього шлях до дорослості – він відповідає мотиву, що сформувався в грі, «стати дорослим і реально здійснювати його функції».

З того моменту, як у свідомості дитини представлення про школу придбало риси шуканого способу життя, можна говорити про те, що його внутрішня позиція одержала новий зміст – стала внутрішньою позицією школяра. І це значить, що дитина психологічно перейшла в новий віковий період свого розвитку – молодший шкільний вік.

Внутрішню позицію школяра можна визначити як систему потреб  і прагнень дитини, зв’язаних зі школою тобто таке відношення до школи, коли причетність до неї переживається дитиною, як його власна потреба («Хочу в школу»).

Наявність внутрішньої позиції школяра виявляється в тім, що дитина рішуче відмовляється від дошкільно-ігрового, індивідуально-безпосереднього способу існування і виявляє яскраво позитивне відношення до шкільно-навчальної діяльності в цілому, особливо до тих її сторонам, що безпосередньо зв’язані з навчанням.

Така позитивна спрямованість дитини на школу, як на власний навчальний заклад – найважливіша передумова благополучного входження його в шкільно-навчальну дійсність, тобто прийняття їм відповідних шкільних вимог і повноцінного включення в навчальний процес.

Крім відношення до навчального процесу в цілому, для дитини, що надходить у школу, важливе відношення до вчителя, одноліткам і самому собі. До кінця дошкільного віку повинна скластися така форма спілкування дитини з дорослим, як позаситуативно – особистісного спілкування. Дорослий стає незаперечним авторитетом, образом для наслідування. Полегшується спілкування в ситуації уроку, коли виключені безпосередні емоційні контакти, коли не можна поговорити на сторонні теми, поділитися своїми переживаннями, а можна тільки відповідати на поставлені питання і самому задавати питання по темі уроку, попередньо піднявши руку.

Класно-визначена система навчання припускає не тільки особливе відношення дитини з учителем, але і специфічні відносини з іншими дітьми. Нова форма спілкування з однолітками складається на самому початку шкільного навчання.

Особистісна готовність до школи включає також визначене відношення дитини до себе. Продуктивна навчальна діяльність припускає адекватне відношення дитини своїм здібностям, результатам роботи, поводженню, тобто визначений рівень розвитку самосвідомості.

Про особистісну готовність дитини до школи звичайно судять по його поводженню на групових заняттях і під час бесіди з психологом.

Існують і спеціально розроблені плани бесіди, що виявляє позицію школяра (методика Н.І. Гуткіна), і особливі експериментальні прийоми.

Наприклад, перевага в дитини пізнавального й ігрового мотиву визначається на вибір діяльності прослуховування чи казки ігри з іграшками. Після того, як дитина розглянула іграшки протягом хвилини, йому починають читати казки, але на самім цікавому місці переривають читання. Психолог запитує, що йому зараз хочеться – дослухати чи казку пограти з іграшками. Очевидно, що при особистісній готовності до школи, домінує підготовчий інтерес і дитина воліє довідатися, що відбудеться наприкінці казки. Дітей, мотиваційно не готових до навчання, зі слабкою пізнавальною потребою, більше залучає гра. 

Вольова готовність

         Визначаючи особистісну готовність дитини до школи необхідно виявити специфіку розвитку довільної сфери. Довільність поведінки дитини виявляється при виконанні вимог конкретних правил, що задаються вчителем при роботі зі зразка. Вже в дошкільному віці дитина виявляється перед  необхідністю подолання виникаючих труднощів і підпорядкування своїх дій поставленої мети.

Це приводить до того, що він починає свідомо контролювати себе, керує своїми внутрішніми і зовнішніми діями, своїми пізнавальними процесами і поводженням у цілому. Це дає підставу думати, що вже в дошкільному віці виникає воля. Звичайно вольові дії дошкільників мають свою специфіку: вони співіснують з діями ненавмисними під впливом ситуативних почуттів і бажань.

Л.С. Виготський [20] вважав вольове поводження соціальним, а джерело розвитку дитячої волі убачав у взаєминах дитини з навколишнім світом. При цьому ведучу роль у соціальній обумовленості волі відводив його мовному спілкуванню з дорослими.

У генетичному плані Виготський розглядав волю, як стадію оволодіння власними процесами поводження. Спочатку дорослі за допомогою слова регулюють поводження дитини, потім, засвоюючи практично зміст вимог дорослих, він поступової мови регулювати своє поводження, роблячи тим самим істотний крок уперед по шляху вольового розвитку. Після оволодіння мовою слово стає для школярів не тільки засобом спілкування, але і засобом організації поводження.

Л.З Виготський і С.Рубіншейнт [20] вважають, що  поява акта підготовляється попереднім розвитком довільного поводження дошкільника.

У сучасних наукових дослідженнях поняття вольової дії практикується в різних аспектах. Одні психологи первісною ланкою думають вибір рішення і постановку мети, інші обмежують вольову дію його виконавчою частиною. А.В. Запорожець [14] вважає найбільш істотним для психології волі перетворення відомих соціальних і насамперед, моральних вимог у визначені моральні мотиви  і якості особистості, що визначають її вчинки.

Одним з центральних питань волі є питання про мотиваційну обумовленість тих конкретних вольових дій і вчинків, на які людина здатна в різні періоди свого життя.

Ставиться також питання про інтелектуальні і моральні основи вольової регуляції дошкільника.

Протягом дошкільного дитинства ускладнюється характер вольової сфери особистості і змінюється її питома вага в загальній структурі поводження, що виявляється в зростаючому прагненні до подолання труднощів. Розвиток волі в цьому віці тісно зв’язано зі зміною мотивів поводження, супідрядності їм.

Поява визначеної вольової спрямованості, висування на перший план групи мотивів, що стають для дитини найбільш важливими, веде до того, що, керуючись своїм поводженням цими мотивами, дитина свідомо домагається поставленої мети, не піддаючись  відволікаючому впливу навколишнього середовища. Він поступово опановував умінням підкоряти свої дії мотивам, що значно вилучені від мети дії. Зокрема, мотивам суспільного характеру в нього з’являється рівень цілеспрямованості, типовий для дошкільника.

Разом з тим, не дивлячись на те, що в дошкільному віці з’являються вольові дії, сфера їхнього застосування і їхнє місце в поводженні дитини залишаються вкрай обмеженими. Дослідження показують, що тільки старший дошкільник здатний до тривалих вольових зусиль.

Особливості довільного поводження просліджуються не тільки при спостереженні за дитиною на індивідуальних і групових заняттях, але і за допомогою спеціальних методик.

Досить широко відомий орієнтаційний текст шкільної зрілості Керна-Йірасека включає, крім малювання по пам’яті чоловічої фігури, два завдання – змальовування у своїй роботі зразку (дається завдання намалювати по крапках точно такий же малюнок, як дана геометрична фігура) і правила (обмовляється умова: не можна проводити лінію між однаковими крапками, тобто з’єднувати кружок із кружком, хрестик із хрестиком і трикутник із трикутником). Дитина, намагаючись виконати завдання, може малювати фігурку, схожу на задану, ігноруючи правила й орієнтуючись на них.

У такий спосіб методика виявляє рівень орієнтування дитини на складну систему вимог.

З цього випливає, що розвиток довільності до цілеспрямованої діяльності, роботі зі зразком, визначає багато в чому шкільну готовність дитини.

 Моральна готовність до шкільного навчання

Моральне формування дошкільника тісно зв’язано зі зміною характеру, його взаємин з дорослими і народженням у них на цій основі моральних представлень і почуттів, названих Л.С. Виготським [20] внутрішніми етичними інстанціями.

Д.Б. Єльконін зв’язує виникнення етичних інстанцій зі зміною взаємин між дорослими і дітьми. Він пише, що в дітей дошкільного віку, на відміну від дітей раннього дитинства, складаються відносини нового типу, що і створює особливу, характерну для даного періоду соціальну ситуацію розвитку [24].

У раннім дитинстві діяльність дитини здійснюється переважно в співробітництві з дорослими: у дошкільному віці дитина стає здатним самостійно задовольняти багато своїх потреб і бажання. У результаті спільна діяльність його з дорослими як би розпадається разом з чим слабшає і безпосередня злитість його існування з життям і діяльністю дорослих і дітей.

Однак дорослі продовжують залишатися постійним притягальним центром, навколо якого будується життя дитини. Це породжує в дітей потреба брати участь у житті дорослих, діяти за зразком. При цьому вони хочуть не тільки відтворювати окремі дії дорослого, але і наслідувати всім складним формам його діяльності, його вчинкам, його взаєминам з іншими людьми, – словом усьому способу життя дорослих людей.

В умовах повсякденного поводження і спілкування його з дорослими, а також у практиці рольової гри в дитини-дошкільника формується суспільне знання багатьох соціальних норм, але це значення ще до кінця не усвідомлено дитиною і безпосередньо спаяно з його позитивними і негативними емоційними переживаннями.

Перші етичні інстанції являють собою поки ще відносно прості системні утворення, що є зародками моральних почуттів, на основі яких надалі формуються вже цілком зрілі моральні почуття і переконання.

Моральні інстанції породжують у дошкільників моральні мотиви поводження, що можуть бути по своєму впливі більш сильними, чим багато безпосередні, у тому числі й елементарні потреби.

А.Н. Леонтьев [2] на підставі численних досліджень, проведених їм і його співробітникам, висунув положення, що дошкільний вік є періодом, у якому уперше виникає система супідрядних мотивів, що створюють єдність особистості, і що саме тому варто вважати, як виражається «періодом первісного, фактичного складу особистості».

Система супідрядних мотивів починає керувати поводженням дитини і визначати весь його розвиток. Це положення доповнене даними наступних психологічних досліджень. У дітей дошкільного віку виникає, по-перше, не просто супідрядність мотивів, а відносно стійку позаситуативну супідрядність.

На чолі виникаючої ієрархічної системи стають опосередковані по своїй структурі мотиви.

У дошкільників вони опосередковуються звертання поводження і діяльності дорослих, їхніми взаєминами, соціальними нормами, фіксованими у відповідних моральних інстанціях.

Виникнення в дитини до кінця дошкільного віку щодо стійкої ієрархічної структури мотивів перетворює його з істоти ситуативного, в істоту, що володіє відомою внутрішньою єдністю й організованістю, здатна керуватися стійкими їм соціальними нормами життя. Це характеризує нову ступінь, що дозволила А.Н. Леонтьеву [2] говорити про дошкільний вік як про період «первісного, фактичного складу особистості».

Таким чином, узагальнюючи все викладене можна сказати, що шкільна готовність – це комплексне явище, що включає в себе інтелектуальну особистісну, вольову готовність. Для успішного навчання дитина повинна відповідати пропонованим йому вимогам.

1.2. Основні причини непідготовленості дітей

до шкільного навчання

Психологічна готовність до шкільного навчання – це багатокомплексне явище, при надходженні дітей у школу часто виявляється недостатня сформованість якого-небудь одного компонента психологічної готовності. Це веде до чи утруднення порушення адаптації дитини в школі. Умовно психологічну готовність можна розділити на навчальну готовність і соціально-психологічну готовність.

Учні із соціально-психологічною неготовністю до навчання, виявляючи дитячу безпосередність, на уроці відповідають одночасно, не піднімаючи руки і перебиваючи один одного, поділяються з учителем своїми розуміннями і почуттями. Вони звичайно включаються в роботу тільки при безпосереднім звертанні до них учителя, а в інший час відволікаються, не стежать за тим, що відбувається у класі, порушують дисципліну. Маючи завищену самооцінку, вони ображаються на зауваження, коли чи вчитель батьки виражають невдоволення їх поводженням, вони скаржаться на те, що уроки нецікаві, школа погана і вчителька зла.

Існують різні варіанти розвитку дітей 6-7 років з особистісними особливостями, що впливають на успішність у шкільному навчанні.

1.                Тривожність. Висока тривожність здобуває стійкість при постійному невдоволенні навчальною роботою дитини з боку вчителя і батьків, достаток зауважень, докорів. Тривожність виникає через страх щось зробити погано, неправильно. Такий же результат досягається в ситуації, коли дитина учиться добре, але батьки очікують від нього більшого і висувають завищені вимоги, часом не реальні.

Через наростання тривожності і зв’язаної з нею низької самооцінки, знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспіх. Непевність приводить до ряду інших особливостей – бажанню безумно випливати вказівкам дорослого, діяти тільки по зразках і шаблонам, остраху виявити ініціативу формальному засвоєнню знань і способів дій.

Дорослі, не задоволені низкою продуктивністю навчальної роботи дитини, усе більше і більше зосереджуються в спілкуванні з ним на цих питаннях, що підсилює емоційний дискомфорт.

Виходить замкнуте коло: несприятливі особистісні особливості дитини відбиваються на якості його навчальної діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію навколишніх, а це негативна реакція, у свою чергу підсилює сформовані в дитини особливості. Розірвати це порочне коло можна, змінивши установки оцінки і батька, і вчителя. Близькі дорослі, концентруючи увагу на найменших досягненнях дитини, не гудячи його за окремі недоліки, знижує рівень його тривожності і цим сприяють успішному виконанню навчальних задач.

2.                Негативістська демонстративність. Демонстративність – особливість особистості, зв’язана з підвищеною потребою в успіху й увазі до себе з боку навколишніх. Дитина, що володіє цією властивістю, поводиться манірно. Його перебільшені емоційні реакції служать засобом досягнення головної мети – звернути на себе увага, одержати схвалення. Якщо для дитини з високою тривожністю основна проблема – постійне несхвалення дорослих, то для демонстративної дитини – недолік похвали. Негативізм поширюється не тільки на норми шкільної дисципліни, але і на навчальні вимоги вчителя. Не приймаючи навчальні задачі, періодично «випадаючи» з навчального процесу, дитина не може опанувати необхідними знаннями і способами дій, успішно учитися.

Джерелом демонстративності, що яскраво виявляється вже в дошкільному віці, звичайно є недолік уваги дорослих до дітей, що почувають себе в родині «закинутими», «недолюбленими». Буває, що дитині виявляється достатня увага, а воно його не задовольняє в силу гіпертрофованої потреби в емоційних контактах.

Завищені вимоги пред’являються, як правило, розпещеними дітьми.

Діти з негативістською демонстративністю, порушуючи правила поведінки, домагаються необхідного їм уваги. Це може бути навіть недоброзичлива увага, усе рівно воно служить підкріпленням демонстративності. Дитина, діючи за принципом: «нехай краще лають, чим не зауважують», – збочено реагує на увагу і продовжує робити те за що його карають.

Таким дітям бажано знайти можливість самореалізації. Краще місце для прояву демонстративності – сцена. Крім участі в ранках, концертах, спектаклях, дітям походять інші види художньої діяльності в тому числі й образотворча.

Але саме головне – зняти чи хоча б послабити підкріплення неприйнятних форм поводження. Задача дорослих – обходитися без нотацій і повчань, не звертати, як можна менш емоційно робити зауваження і карати.

3.                «Відхід від реальності» – це ще один варіант несприятливого розвитку. Він виявляється, коли в дітей демонстративність сполучається з тривожністю. Ці діти теж мають сильну потребу в увазі до себе, але реалізовувати її в різкій театралізованій формі не можуть через свою тривожність. Вони малопомітні, побоюються викликати несхвалення, прагнуть до виконання вимог дорослих.

Незадоволена потреба в увазі приводить до наростання тривожності і ще більшої пасивності, непомітності, що звичайно сполучаються з інфантильністю, відсутністю самоконтролю.

Не досягаючи істотних успіхів у навчанні, такі діти так само, як і чисто демонстративні, «випадають» із процесу навчання на уроці. Але виглядає це інакше; не порушував дисципліни, не заважав працювати вчителю й однокласникам, вони «витають у хмарах».

Діти люблять фантазувати. У мріях, різноманітних фантазіях дитина одержує можливість стати головним діючим обличчям, домогтися відсутнього йому визнання. У деяких випадках фантазія виявляється в художній і літературній творчості. Але завжди у фантазуванні, в відстороненості від навчальної роботи відбивається прагнення до успіху й уваги. У цьому ж полягає і відхід від не задовольняючої дитини реальності. При заохоченні дорослими активності дітей, прояв до результатів їхньої навчальної діяльності і пошуках шляхів творчої самореалізації досягається відносно легка корекція їхнього розвитку.

Ще однією актуальною проблемою соціально-психологічної готовності дитини є проблема формування в дітей якостей, завдяки яким вони могли б спілкуватися з іншими дітьми, учителем. Дитина приходить у школу, клас, у яких діти зайняті загальною справою і йому необхідно володіти досить гнучкими способами установлення взаємин з іншими дітьми, необхідне уміння  ввійти в дитяче суспільство, діяти разом з іншими, уміння відступати і захищатися.

Таким чином, соціально-психологічна готовність до навчання припускає розвиток у дітей потреби в спілкуванні з іншими, умінням підкорятися інтересам і звичаям дитячої групи здібності, що розвиваються, справлятися з роллю школяра в ситуації шкільного навчання.

Психологічна готовність до школи – цілісне утворення. Відставання в розвитку одного компонента чи рано пізно спричиняє чи відставання перекручування в розвитку інших. Комплексні відхилення спостерігаються в тих випадках, вихідна психологічна готовність до шкільного навчання може бути досить високої, але в силу деяких особистісних особливостей діти випробують значних труднощів у навчанні. Переважна інтелектуальна  неготовність до навчання приводить до не успішності навчальних дій, неможливості зрозуміти і виконати вимоги вчителя і, отже, низьким оцінкам. При інтелектуальній неготовності можливі різні варіанти розвитку дітей. Своєрідним варіантом є вербалізм.

Вербалізм зв’язаний з високим рівнем мовного розвитку, гарним розвитком пам’яті на тлі не достатнього розвитку сприйняття і мислення. У таких дітей мова розвивається рано й інтенсивно. Вони володіють складними граматичними конструкціями, багатим словниковим запасом. У той же час, надаючи перевагу чисто вербальному спілкуванню з дорослими, діти не досить включаються в практичну діяльність, ділове співробітництво з батьками і гри з іншими дітьми. Вербалізм приводить до однобічності в розвитку мислення, невмінню працювати за зразком, співвідносити свої дії з заданими способами і деякими іншими особливостями, що не дозволяє успішно учитися в школі. Корекційна робота з цими дітьми полягає в навчанні видам діяльності, характерним дошкільного віку – грі, конструюванню, малюванню, тобто тим, що відповідають розвитку мислення.

У навчальну готовність входить і визначений рівень розвитку мотиваційної сфери. Готовим до шкільного навчання є дитина, який школа залучає не зовнішньою стороною (атрибути шкільного життя – портфель, підручники, зошити), а можливістю одержувати нові знання, що припускає розвиток підготовчих процесів. Майбутньому школяреві необхідно довільно керувати своїм поводженням, пізнавальною діяльністю, що стає можливим при сформованій ієрархічній системі мотивів. Таким чином, дитина повинна володіти розвитий навчальною мотивацією.

Мотиваційна незрілість часто спричиняє проблеми в знаннях, низьку продуктивність навчальної діяльності.

Надходження дитини в школу зв’язано з виникненням найважливішого особистісного новотвору – внутрішньої позиції. Це той мотиваційний центр, що забезпечує спрямованість дитини на навчання., його емоційно-позитивне відношення до школи, прагнення відповідати зразку гарного учня.

У тих випадках, коли внутрішня позиція школяра не задоволена, він може переживати стійке емоційне неблагополуччя: чекання успіху в школі, поганого ставлення до себе, острах школи, небажання відвідувати її.

У такий спосіб у дитини виникає почуття занепокоєння, це є початком для появи страху і тривоги. Страхи бувають вікові і невротичні.

Вікові страхи відзначаються в емоційних, чуттєвих дітей як відображення особливостей їх психічного й особистісного розвитку. Виникають вони по дією наступних факторів: наявність страхів у батьків (тривожність у відносинах з дитиною, надлишкове запобігання його від небезпек і ізоляція від спілкування з однолітками, велика кількість заборон і погроз з боку дорослих).

Невротичні страхи характеризуються більшою емоційною інтенсивністю і спрямованістю, тривалим чи плином сталістю. Соціальна позиція школяра, що накладає на нього почуття відповідальності, боргу, обов’язку може спровокувати появу страху «бути не тим». Дитина боїться не встигнути, спізнитися, зробити не те, бути засудженим, покараним.

Першокласники, що по різних причинах не можуть справитися з навчальним навантаженням, згодом попадають у ряд невстигаючих, що, у свою чергу, приводить як до неврозів, так і до школобоязні. Діти, що не придбали до школи необхідного досвіду спілкування з дорослими й однолітками, не упевнені в собі, бояться не виправдати чекання дорослих, випробують труднощі в адаптації в шкільному колективі і страх перед учителькою.

Виявити страхи молодших школярів можна за допомогою методів незакінчених пропозицій і малювання страхів.

Шкільна тривожність – це порівняно м’яка форма прояву емоційного неблагополуччя дитини. Вона виражається в хвилюванні, підвищеному занепокоєнні в навчальних ситуаціях, у класі, чеканні поганого ставлення до себе, негативної оцінки з боку педагогів, однолітків. Дитина почуває власну неповноцінність. Однак це як правило не викликає сильного занепокоєння з боку дорослих. Однак тривожність – це один із провісників неврозу і робота з його подолання – це робота з психопрофілактикою неврозу.

Після адаптаційного періоду, що продовжується звичайно від одного до трьох місяців положення міняється: емоційне самопочуття і самооцінка стабілізується. Саме після цього можна виділити дітей зі справжньою шкільною тривожністю. Зробити це можна за допомогою спеціального тесту тривожності (Р. Теммл, М. Доркі, У, Амен).

Робота чи вчителя психолога по зняттю шкільної тривожності і страхів може проводитися безпосередньо в ході навчальних занять, коли використовуються окремі методи і прийоми, а також у спеціальній групі. Вона буде мати ефект тільки при створенні умов, що щадять, у родині і школі, що підтримує дитини позитивному відношенні до нього з боку навколишніх.

Усе вище сказані говорить, що несформованість одного компонента шкільної готовності приводить дитини до психологічних труднощів і проблем в адаптації до школи.

Це робить необхідним психологічну допомогу на етапі підготовки дитини до школи, щоб усунути можливі відхилення.

 

1.3. Психологічна допомога дітям з недостатньою готовністю

до шкільного навчання

 

Проблема психологічної готовності до шкільного навчання надзвичайно актуальна. Від визначення її сутності, показників готовності, шляхів її формування залежить, з одного боку, визначення цілей і змісту навчання і виховання в дошкільних установах, з іншого боку – успішність наступного розвитку і навчання дітей у школі. Багато педагогів (Гуткінан.Н., Бітянова М.Р., Кравцова Е.Е., Безруких М.І.) і психологи зв’язують охоче до шкільного навчання успішну адаптацію дитини в 1 класі.

Адаптація в 1 класі – особливий і складний період адаптації в житті дитини: він засвоює нову соціальну роль учня, новий вид діяльності – навчальну, змінюється соціальне оточення – з’являються однокласники, вчителі і школа, як велика соціальна група, у яку включається дитина, змінюється уклад його життя. Дитина, психологічно не готовий до навчання в тім чи іншому аспекті шкільної зрілості, випробує труднощі (див.2) в адаптації до школи і може бути дезадаптований.

Під шкільною дезадаптацією розуміється «деяка сукупність ознак, що свідчать ознак про невідповідність соціально-психологічного і психофізичного статусу дитини вимогам ситуації шкільного навчання оволодіння якої з ряду причин стає скрутним чи, у крайніх випадках, неможливим». Порушення психічного розвитку приведе до тих чи інших порушень шкільної адаптації. Інтелектуальні порушення приводять до труднощів в оволодінні навчальної діяльності, особистісні – до труднощів у спілкуванні і взаємодії з навколишніми, особливості нейродинаміки (гіпердинамічний синдром, психомоторна чи загальмованість нестабільність психічних процесів) впливають на поводження, що може порушувати і навчальну діяльність, і взаємовідношення з навколишніми. У зв’язку з цим представляється, що в понятті «готовність до школи» можливо виділити двох підструктур: готовність до навчальної діяльності (як профілактика до навчального дезадаптації) і соціально-психологічна готовність до школи (як лінія профілактики соціально-психологічної дезадаптації до школи).

У якому ступені актуальна проблема соціально-психологічної готовності до школи і чи констатується вона в початковій школі? Дослідження М.В. Максимової, М.Е. Зеленової, Р.В. Овчарової [2] свідчать про те, що феномен соціально-психологічної дезадаптації існує в учнів початкової школи і може виявлятися приблизно в 37% випадків.

Ступінь дезадаптації різна: від проблемності до конфліктності і соціокультурної занедбаності. Прояви дезадаптації різні – вони можуть бути виділені по об’єктивним і зовні виражених показниках: соціометричним статусам, не бажанню чи не впевненості, агресивної поведінки, а також по суб’єктивних переживаннях: незадоволеності, тривожності і ворожості.

З метою профілактики і корекції соціально-психологічної дезадаптації дітей 6-7 років І.Н. Агафоновою була розроблена програма «Я і Ми», що пройшла апробацію в д/с № 37 Санкт-Петербурга [2]. Дана програма може впроваджуватися й у початковій школі педагогом чи психологом при відповідних умовах (робота з підгрупами). Основна мета програми конкретизується в наступних задачах:

1.         Формування позитивної Я-концеції.

2.         Формування позитивної концепції іншої людини.

3.         Формування мотивації досягнення успіху.

4.         Формування потреби в спілкуванні і комунікативних уміннях.

Дана програма може бути реалізована у всіх видах діяльності дитини й у спеціальній системі занять тренінгів. Програма включає 15 етапів і розрахована на 25-29 занять.

У школах для визначеної готовності дитини до навчання і профілактики можливих шкільних труднощів, зв’язаних з неготовністю в тому чи іншому шкільному аспекті, проводиться рання діагностика шкільної зрілості.

Визначаючи психологічну готовність до шкільного навчання, дитячий практичний психолог повинен чітко розуміти, для чого він це робить. Можна виділити наступні цілі, яким потрібно виходити при діагностики готовності до школи:

1.                                  Розуміння особливостей психологічного розвитку дітей з метою визначення індивідуального підходу до них у навчально-виховному процесі.

2.                                  Виявлення дітей не готових до шкільного навчання, з метою проведення з ними заходів, спрямованих на профілактику шкільної неуспішності.

3.                                  Розподіл майбутніх першокласників по класах відповідно до їх «зони найближчого розвитку», що дозволяє кожній дитині розвиватися в оптимальному для неї режимі.

4.                                  Відстрочка на 1 рік початку навчання дітей, не готових до шкільного навчання, що можливо тільки дітям шестирічного віку.

За підсумками діагностичного обстеження можливе створення спецгрупи і класу розвитку, у яких дитина зможе підготуватися до початку систематичного навчання в школі. Так само створюються групи корекції і розвитку по основних параметрах.

Такі заняття можуть проводитися й у період адаптації в школі. Наприклад, курс Г.А. Цукермана «Введення в шкільне життя» проводиться саме в період початку шкільного навчання.

Цей курс створений для того, щоб на порозі школи, між дошкільним і шкільним дитинством, допомогти дитині побудувати змістовний образ «дійсного школяра». Це своєрідна десятиденна ініціація в новий вік, у нову систему відносин з дорослими, однолітками, самим собою.

Уведення носить проміжний характер, що відповідає самовідчуттю дитини. За формою, по манері спілкування «уведення будується як навчання новачка навчальному співробітництву. Але матеріал, з яким працюють діти – чисто дошкільний: дидактичні ігри на конструювання, класифікацію, серіацію, міркування, запам’ятовування, увага. Пропонуючи ці, по суті розвиваючі завдання, ми не прагнемо навчити їх у досконалості усі виконувати. Зусилля дітей повинні бути зосереджені на підставі відносин: на умінні домовлятися, обмінюватися думками, розуміти й оцінювати один одного і себе так, «як це роблять дійсні школярі».

Існує ще одна програма адаптаційних занять для першокласників «Введення в шкільне життя», розроблена кандидатом психологічних наук Санько А.І., психологом МОУ № 26 Челябінська Кафєєвої Ю. Цей курс допомагає дітям усвідомити нові вимоги, формує внутрішню потребу у виконанні встановленого порядку.

Особливе місце в курсі займають мотиваційні бесіди, що дозволяють виявити дітей з учбово-пізнавальною мотивацією.

Заняття сприяють прискореному знайомству першокласників один з одним і створенню сприятливого психологічного клімату в класі.

Курс передбачає ігрові заняття, що припускають зведену форму спілкування. Тут можливі рухливі вправи, не настільки жорстко як на уроці, лімітований час. Заняття проводить психолог протягом перших навчальних днів. Він одержує інформацію про нових учнів.

У такий спосіб для організації психологічної допомоги дитині на етапі підготовки до шкільного навчання застосовують наступні прийоми: підготовка в д/садку, діагностика в школі з наступними корекціонними заняттями.

ВИСНОВОК ДО 1 РОЗДІЛУ

1. Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідність і достатній рівень психологічного розвитку дитини для освоєння шкільної програми в умовах навчання в колективі однолітків.

Психологічна готовність до шкільного навчання визначається насамперед для виявлення дітей, не готових до шкільного навчання, з метою проведення з ними розвиваючої роботи, спрямованої на профілактику шкільної неуспішності і дезадаптації.

2. Під психофізичною готовністю розуміється фізичне дозрівання дитини, а також дозрівання структур мозку, що забезпечує відповідних віковій нормі рівня розвитку психічних процесів.

Під інтелектуальною готовністю розуміється розвиток розумових процесів – здатність узагальнювати, порівнювати об’єкти, класифікувати їх, виділяти істотні ознаки, робити висновки. У дитини повинна бути визначена широта представлень, у тому числі образних і моральних, відповідний мовний розвиток, пізнавальний активність.

Під особистісною готовністю розуміється наявність розвитої навчальної мотивації, навичок спілкування і спільної діяльності. У дитини повинна бути досягнута порівняно гарна емоційна і вольова стійкість, на тлі якої можливе розвиток і протікання навчальної діяльності.

Несформованість одного з компонентів шкільної готовності є не сприятливим варіантом розвитку і веде до утруднень в адаптації до школи: у навчальній і соціально-психологічній сфері.

Для підготовки дитини до успішного шкільного навчання існують різні підходи: спеціальні заняття в д/садку на етапі адаптації до школи, діагностика шкільної готовності і підготовка до школи. 

Розділ ІІ. Психолого-педагогічна підготовка

до шкільного навчання

2.1.                    Програма занять

Психологічна готовність до шкільного навчання – одна з найважливіших проблем дитячої і педагогічної психології. Від її рішення залежить, як побудова оптимальної програми виховання і навчання дошкільників, так і формування повноцінної навчальної діяльності в початкових класів.

Ми пропонуємо програму занять, спрямованих на підготовку дітей до успішного шкільного навчання. Ціль: формування готовності до шкільного навчання.

Задачі:

1.                                    Формування позитивного відношення до школи, мотиви навчання;

2.                                    Розвиток пізнавальних процесів;

3.                                    Формування навичок спілкування і спільної діяльності.

Мета і задачі дозволили нам визначити зміст програми:

Для формування позитивного відношення до школи ми вибрали наступні вправи: «Біг асоціацій», «Зображення предметів». Для розвитку пам’яті, уваги, мислення, уяви: «Пари слів», «Шалтай-болтай», «Збери картинку», «Шукай неспинно», «Чарівне яйце», «Маленькі мавпочки», «Буває – не буває».

Навички спілкування і спільної діяльності передбачається формувати через наступні вправи: «Біп», «Маленькі мавпочки», «Плутанина», «Дзеркало».

За формою організації всі ігри і вправи можна розділити на:

–                    групові («Біг асоціацій»)

–                    у парах («Дзеркало»)

–                    індивідуальні («Збери картинку», «Чарівне яйце»)

Інші ігри і вправи за формою організації є фронтальні.

Основний прийом – гра. Ігрова форма була обрана в зв’язку з обліком особливостей віку. На цьому етапі дошкільного дитинства гра є ведучою діяльністю дитини, крім того, у грі, у звичній обстановці діти легше засвоюють навички і знання. Робота в групі дозволяє крім розвитку необхідних пізнавальних процесів, мотивації приділяти увагу формуванню психологічній-соціально-психологічної зрілості; розвивати навички спілкування, спільної діяльності і т.д. Заняття в групі проводиться після діагностики. Склад групи 6-8 чоловік. Тривалість заняття 25-30 хвилин. Якщо заняття організуються в дитячому саду, вони проводяться 2-3 рази в тиждень. Якщо заняття проводяться на базі школи – то по суботах, 1 раз у тиждень. 

ЗАНЯТТЯ 1.

Ціль: Знайомство психолога з дітьми, дітей із психологом, дітей один з одним. Розвиток навички роботи в парах. Розвиток пам’яті, уваги.

Хід заняття:

1.         Ритуал вітання:

Ціль: знайомство, розвиток уміння слухати один одного.

Хід: Психолог вибирає предмет (іграшка), показує його дітям і говорить, що цей предмет буде символом нашої групи, він буде нам в усьому допомагати. Сьогодні він допоможе нам познайомитися один з одним. Бажано щоб діти сиділи в колі. Психолог тримає предмет і розповідає дітям про себе, потім передає символ поруч сидячій дитині, вона теж розповідає усе, що вважає потрібним, про себе і так далі по колу. Коли знайомство закінчиться, діти разом із психологом вибирають місце, де буде знаходитися їхній символ.

Потім усі домовляються, що перш, ніж почати заняття, вони будуть брати один одного за руки в колі, а в центрі коштує символ. І кожний по черзі бажає усім що-небудь гарне. Це і буде ритуалом вітання у всіх заняттях.

 

2.         «Чотири стихії»

Ціль: розвити увага, зв’язана з координацією слухового апарата і рухового анамуатора.

Хід: Граючі сидять у колі, що веде домовляється з ними, якщо він скаже слово «земля», усі повинні опустити руки вниз, якщо слово «вода» – руки вперед, «повітря» – руки нагору, «вогонь» – обертання руками в ліктьових суглобах. Хто помиляється, виходить з кола. Переможцю всі діти аплодують.

3.         «Запам’ятовуй порядок»

Ціль: розвиток пам’яті.

Хід: Психолог показує в руці 6-7 кольорових олівців. Через 20 секунд, забравши їх, запитує послідовність їхнього розташування.

4.         «Папуга»

Ціль: розвиток навички роботи в парах, уміння працювати за зразком, розвиток уваги, пам’яті, учити розуміти іншої людини.

Хід: Психолог демонструє вправу з кимсь із хлопців. Він просить дитину, наприклад, назвати будь-як час доби, розповісти про події літа, про себе. Психолог відіграє роль папуги, намагаючись підхопити інтонацію дитини, повторити його голос. Діти розбиваються по парах, грають, відбиваючи міміку, жести, уважно спостерігаючи за партнером.

5.         Підсумок заняття:

–         Чим ми сьогодні займалися?

–         Що сподобалося більше всього?

6.         «Ритуал прощання»

Діти, разом із психологом сідають у колі і, передаючи символ один одному, прощаються з усіма. 

ЗАНЯТТЯ 2.

Ціль: формування позитивного відношення до школи. Розвиток навички роботи в парах, групах. Виховання спостережливості.

Хід заняття:

1.         «Ритуал вітання»

2.         «Настрій у кольорі»

Ціль: розвиток уяви, емоційний настрой дитини на роботу.

Хід: Дітям пропонується фарбами намалювати свій настрій на листі папера. Потім психолог пропонує підтримати тих, у кого настрій погане. Діти роблять це із символом у руках.

3.         «Біг асоціацій»

Ціль: формування позитивного відношення до школи»

Хід: Діти поділяються на 2 групи. Психолог ставить запитання: «Які слова приходять на розум, коли я говорю слово «школа»?

Кожна група відповідає. Потім діти розмовляють. В обговоренні йде пошук цікавих, приємних не тільки ігрових, але і навчальних моментів у понятті «школа».

4.         «Зображення предметів»

Ціль: виховання спостережливості, розвиток уяви, уміння бачити іншого.

Хід: Дитина мімікою, жестами зображує предмет, інші діти його відгадують. Хто відгадав – стає ведучим.

5.         Физхвилинка «Ванька-встанька»

Ціль: Дати можливість дітям відпочити. Навчання умінню діяти по інструкціях.

Хід: Відпочинок наш фізхвилинка

Займайте свої місця:

Раз – присіли, два – підвелися.

Руки до верху усі підняли.

Сіли, встали, сіли, встали

Ванькою-встанькою немов стали,

А потім пустилися навскач,

Начебто мій пружний м’яч.

6.         «Дзеркало»

Ціль: розвиток навички роботи в парах

Хід: Діти розбиваються по парах. Устають віч-на-віч, дивляться один на одного і повторюють руху.

7.         «Настрій у кольорі»

Ціль: відстеження емоційного стану дітей. Психологічна підтримка.

8.         Підсумок заняття.

9.         Ритуал прощання. 

ЗАНЯТТЯ 3.

Ціль: розвиток пам’яті, мислення, навички спільної діяльності.

Хід заняття:

1.         «Ритуал вітання»

2.         Настрій у кольорі»

3.         «Пари слів»

Ціль розвиток пам’яті. Навчання запам’ятовуванню по асоціації.

Хід: Дітям потрібно запам’ятати другі слова з пари слів: кішка – молоко, булка – олія, хлопчик – машина, зима – гора, стіл – пірог, зуби – щітка, ріка – міст.

Потім психолог говорить перше слово з пари, а діти друге слово. Психолог пояснює, якнайлегше запам’ятати, якщо установити взаємозв’язок між словами.

4.         Физкультхвилинка «Шалтай-болтай»

Ціль: розвиток пам’яті, навички роботи зі зразка.

Хід: Діти повертають тулуб вправо, уліво, руки вільно бовтаються як у тряпочною ляльки на слова «звалився в сні» різко нахиляють корпус тіла вниз.

Психолог показує приклад, діти повторюють.

«Шалтай-болтай

сидів на стіні

Шалтай-болтай

Звалився в сні»

5.         «Збери картинку»

Ціль: розвиток мислення.

Хід: Кожній дитині видаються деталі від розрізаної картинки. Діти збирають, психолог при необхідності допомагає.

Друге завдання ускладнюється. Можна внести елемент змагання. Можливо спільне збирання картинки.

6.         «Плутанина»

Ціль: розвиток навички спільної діяльності.

Хід: Вибирається що водить. Він виходить з кімнати. Інші діти беруться за руки в колі, не розтискаючи рук починають заплутуватися – хто як уміє. Коли утворилася плутанина, що водить «розплутує», не розтискаючи дітей.

7.         «Настрій у кольорі».

8.         Підсумок заняття.

9.         Ритуал прощання. 

ЗАНЯТТЯ 4.

Ціль: Розвиток навичок спілкування, уяви, уваги.

Хід заняття:

1.         «Ритуал вітання».

2.         «Настрій у кольорі».

3.         «Шукай неспинно».

Ціль: розвиток уваги.

Хід: Протягом 10-15 сек. Побачити навколо себе якнайбільше предметів того самого кольору (розміру, форми).

4.         «Чарівне яйце».

Ціль: розвиток уяви.

Хід: кожній дитині дається шаблон у виді яйця, що обводиться на листі папера. Потім дітям пропонується домалювати овал, так, щоб вийшов новий предмет. Наприкінці заняття можна організувати виставку малюнків.

Якщо запропонувати дитині домалювати кілька овалів, так щоб вийшли різні предмети, то це буде сприяти розвитку гнучкості і швидкості мислення.

5.         «Маленькі мавпочки»

Ціль: розвиток уваги, навичок спілкування.

Хід: кожний з дітей, що коштують у ряді, (3-6 чіл.) приймає якусь позу. Один із граючих, подивившись на них 40-50 сек., копіює позу кожного, а інші коштують спокійно.

6.         Физхвилинка «Шалтай-болтай»

7.         «Буває – не буває»

Ціль: розвиток уяви, уваги.

Хід: Психолог говорить пропозиції. Якщо це буває – діти ляскають у долоні, не буває – тупотять ногами.

         «Вовк бродить по лісі. Вовк сидить на дереві. У каструлі чашка вариться. Кішка по даху гуляє. Собака по небу пливе. Дівчинка пестить собаку. Будиночок дівчинку малює».

8.         «Біп».

Ціль: розкриття групових відносин, навичок спілкування.

Хід: Діти сидять на стільцях. Вхідний із закритими очима ходить по колу, сідає на коліна до дітей і угадує на кому сидить. Якщо угадав правильно, то кого назвали, говорить «Біп».

9.         «Настрій у кольорі».

10.    Підсумок заняття.

11.    «Ритуал вітання».

 

ВИСНОВОК

 

         Останнім часом у літературі приділялося багато уваги питанню про виділення дітей, не готових до шкільного навчання і труднощі, які має, шкільна адаптація в 1 класі. І проблема ця як і раніше актуальна.

Дитина, надходячи в школу, повинна бути зрілою у фізіологічному і соціальному відношенні, успішність навчання дитини в школі також залежить від її психологічної зрілості.

Психологічна готовність до навчання – поняття багатоаспектне. Вона передбачає не окремі знання й уміння, а визначений набір, у якому повинні бути присутнім всі основні елементи. Які ж складові водять у цей набір «шкільної готовності»? Основними компонентами шкільної зрілості є: інтелектуальна, особистісна, вольова, моральна готовності.

Усі перераховані складові шкільної готовності важливі в розвитку дитини. У випадку, якщо є недостатня розвиненість якого-небудь одного компонента виникає потреба в психологічній допомозі дитині. Розроблена з цією метою програма може бути використана й у дитячому саду.

Проаналізувавши дану літературу, ми припускаємо, що вправи в нашій програмі будуть сприяти успішному навчанню учнів.

Список використаної літератури

 

1.           Авраменко Н.К. Підготовка дитини до школи. М., 1992 – 48 с.

2.           Агафонова И.Н. Психологічна готовність до школи в контексті проблеми адаптації «Початкова школа» 1999 № 1 61-63 с.

3.           Амонашвили Ш.А. Здрастуйте дети, М. 1993 – 180с.

4.           Бугрименко Е.А., Цукерман Г.А. «Шкільні труднощі благополучних дітей М. 1994 – 189 с.

5.           Бура Р.С. «Готуємо дітей до школи М., 1997 – 93с.

6.           Венгер Л.А., «Домашня школа» М. 1994 – 189 с.

7.           Венгер Л.А. Венгер Л.А. « Чи готова ваша дитина до школи?» – М. 1994 – 189 с.

8.           Венгер Л.А. «Психологічні питання підготовки дітей до навчання в школі, «Дошкільне виховання» 1990 – 289 с.

9.           Готовність до школи / За редакцією Дубровиної. –  М. 1995 – 289 с.

10.      Гуткина Н.Н. Діагностична програма по визначенню психологічної готовності дітей 6-7 років до шкільного навчання «Психологічне утворення» 1997 – 235 с.

11.      Діагностична і коррекционная робота шкільного психолога /За редакцією Дубровиной М. 1997 – 235 с.

12.      Дьяченко О.М. Веракса Н.Е. Чого на світі не буває М. 1994 – 189 с.

13.      Єфімова С.П. Як готувати дитини до школи. Ради лікаря М. 1992 – 16с.

14.      Запорожець А.В. Підготовка дітей до школи. Основи дошкільної педагогіки /За редакцією А.В. Запорожця, Г.А. Маркової М. 1990 – с. 250-257

15. Козлов Н. А. «Кращі психологічні ігри і вправи», Екатеринбург, 1998 – 136 с.

16. Кравцов Е. Е. «Психологічні проблеми, готовності дітей до навчання в школі», М., 1991 – 145 с.

17. Кулагина И. Ю. «Вікова психологія», М., 1991 – 335 с.

18. Люблинская А. А. «Учителю про психологію молодшого школяра», М., 1997 – 278 с.

19. Марлова Г. А. «Підготовка дітей до школи в родині», М., 1996 – 190 с.

20. Мухіна В. С. «Психологія дитинства й отроцтва», М., 1998 – 488 с.

21. Мухіна В. С. «Дитяча психологія», М. 1985 – 315 с.

22. Нікітін Б. П. «Розвиваючі ігри», М. 1994 – 189 с.

23. Овчарова Р. В. «Практична психологія в початковій школі», М. 1999 – 261 с.

24. «Особливості психологічного розвитку дітей 6 – 7 літнього віку» під ред. Д. П. Елькошина, А. Л. Вангера, М. 1998 – 189 с.

25. Петровский А. В., Шпалинский В. В. «Соціальна психологія колективу», М. 1998 – 291 с.

26. Петроченко Г. Г. «Розвиток дітей 6 – 7 літнього віку і підготовка їх до школи», М. 1978 – 291 с.

27. «Практикум по віковій і педагогічній психології», за редакцією И. В. Дубровиной, М. 1998 – 225 с.

28. «Психологічні тести», під ред. А. А. Кареліна, М. 1999 – кн. 1, 205 с.

29. Рогів Н. И. «Настільна книга практичного психолога», М. 1999 – кн. 1, 214 с.

30. «Керівництво практичного психолога», під ред. І. В. Дубровіної, М. 1999 (з 31 – 65).

31. Самоухина Н. В. «Гра в школі і дома: психотехнічні вправи і корекційні програми», М. 1993 – 215 с.

32. Санько А. К., Кафеева Ю. Ж. «Введення в шкільне життя», «Шкільний психолог», 1999, № 23 – з 51 – 63.

33. «Учимося спілкуватися з дитиною», під ред. Петровського В. А., Виноградова А. М., М. 1999 – 178 с.

34. «Хрестоматія. Вікова і педагогічна психологія», Дубровіна И. В., Зацепін В. В., М., 1999 – 253 с.

35. Цукерман Г. А., Поливанова Н. К. «Введення в шкільне життя», Томськ, 1992 – 94 с.