У світі казки чарівної (укр)

Урок позакласного читання «У світі казки чарівної» 2 клас

Мета: Поглибити знання учнів про казку як вид усної народної творчості, вчити визначати головну думку казки. Виховувати інтерес до народної твор­чості, збагачувати словниковий запас.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.
–         Які казки читали на попередніх уроках?
–         Чому вони вчать?
–         Яка найбільше сподобалась? Чому?

III. Повідомлення теми і мети уроку.
— Сьогодні на вас чекає чарівний світ казки.
— Як казка прийшла до нас? (Розповідали бабусі, дідусі, батьки, з телеек­рана, зі сцени театру).
-Казки про кого або про що запам’яталися найбільше?
1. Бесіда.
-Казка — давній і мудрий порадник. Це вона дає перше уявлення про добро с їло, правду й неправду, чесність, справедливість.
Казка народилась у сиву давнину. Дитинство невіддільне від неї. Пригадайте, як слухали ви, затамувавши подих, про курочку рябу, котика та півника, колобка, хитру лисичку.
Казки є авторські, тобто написані письменниками, і народні.
—  Хто автор народних казок?
— Ці казки виникли раніше, ніж люди навчились писати. Тому їх не записували, а переказували один одному. При переказуванні ці казки змінювалися. Ім’я автора забувалося за давністю. Казка ставала народною.
—  Чим казка відрізняється від оповідання? В оповіданні описуються події, що могли бути насправді в житті. А в казці розповідається часто про фантастичні явища, події. В казках говорять тварини, рослини, різні предмети. Існують дійові особи, яких немає насправді.
2. Читання «Приказки до казки» Валентина Бичка

ПРИКАЗКА ДО КАЗКИ (скорочено)

Казка, друзі, — не на сміх, Не із брехеньок пустих. Казка — це не просто міх Небувалих лих і втіх… Казка — наче той горіх. Ти попробуй розкуси — Знайдеш стільки в нім краси, Стільки мудрої поради, Стільки вигадки і правди! Казка — вигадка, та в ній — В шкаралупі золотій — Зерня сховане смачне. Хто дістане, той почне Думу думать про життя, Збудить в серці почуття, Мов торкнеться до вогню — Вийде сміло на борню За добро і проти зла! В казці — сила немала…

IV. Читання та обговорення казок.
1. Читання казки «Ведмідь і павучок» (с. 32-33).
а)Читання казки вчителем.

ВЕДМІДЬ І ПАВУЧОК

Українська народна казка

Одного разу після довгої мандрівки лісом ведмідь заліз у свій барліг і міцно заснув. А коли прокинувся, то побачив, що по його лапі повзе павучок.
—    Що це ти собі надумав? По мені, ведмедеві, лазити?! — роздратовано пробурмотів ведмідь. Він розсердився на павучка і хотів був його вбити.
Що міг вдіяти маленький павучок проти такого велетня?
—    Даруйте, дядьку, я більше не буду, — почав благати павучок ведмедя, — Відпустіть мене, я вам ще в пригоді стану…
—    Чим же ти, дрібнота, можеш мені послужити? — здивувався старий ведмідь. — Яка може бути з тебе поміч?
Але все-таки пожалів маленького і відпустив.
Через деякий час у ліс прийшли мисливці. Ходять, блукають у лісовій гущавині то в один бік, то в другий, а дичини нема. Хотіли вже додому повертатися, та несподівано натрапили на сліди ведмедя і почали за ним ганятись. Бідний ведмідь не знав, куди подітися, щоб врятуватися від мисливців. Ось-ось виб’ється із сил. Раптом угледів під величезною скелею яму і скочив туди.
Павучок це бачив і одразу про все здогадався. Поліз швиденько до тої ями і обснував її густим павутинням. Потім став чекати, що буде далі. Посидів трохи, аж тут біжать мисливці. Прибігли і стали неподалік від скелі.
—    А може, наш бурмило сидить у тій ямі, що під скелею? — сказав один з мисливців.
—    Туди він не міг залізти, — озвався другий мисливець. — Хіба ти не бачиш — там повно павутиння. Якби ведмідь заліз туди, то павутиння порвав би. Хіба не так?
—    Це правда! — підтвердили інші мисливці. Постояли, покрутилися та й пішли далі. А старий бурмило сидить собі тихенько у тій ямі й від страху ані живий ані мертвий. Так злякався, бідолаха, що не смів навіть поворухнутися. І сидів там довго-довго. А врешті вирішив визирнути — подивитись, чи нема якоїсь небезпеки.
Лізе ведмідь із тої ями і очам своїм не вірить — яма поснована густим павутинням, а павучок гойдається на ньому і сміється.
—    Бачите, дядьку, — озвався він до ведмедя, — якби не моє павутиння, то вас давно не було б на світі. Ви мене тоді пожаліли, то і я вас пожалів. Як кажуть: «Старе добро не забувається».
—    Щиро тобі дякую, павуче, що ти врятував мене від смерті, — відповів зі сльозами на очах старий ведмідь.
Відтоді ведмідь ставився до павучка з великою повагою і вдячністю.

б)Словникова робота.
Барліг, бурмотіти, велетень, благати, гущавина, бурмило, визирнути.
в)Бесіда за змістом казки.
—  Як зустрілись ведмідь і павучок?
—  Як повівся ведмідь, коли почалося полювання на нього?
– Як став у пригоді павучок?
—  До якого виду належить ця казка? Доведи свою думку (назви мету жанру, особливості казок про тварин).
—  Допоможи Питайликові вибрати прислів’я, яке розкриває тему (основну думку) казки.
1.    Добрі діла тихо ходять, а злі як у дзвони дзвонять.
2.    Добро добром згадують.
3.    Тоді добрий, як спить.

г)Читання казки мовчки.
г) Читання парами.
д) Вибіркове читання.
— Знайти слова в казці, які є її головною думкою.
е)Бесіда.
—  Хто написав казку? (Народ)

2. Читання казки «Три доньки»
а) Читання казки вчителем.

ТРИ ДОНЬКИ

Казка

Була собі колись одна жінка. І мала вона три доньки. Багато доводилося працювати тій жінці, щоб і одягти, і взути, і прогодувати своїх доньок.
А дівчата гарними зростали. І повиростали, та такі гарні, що й не скажіть: одна красива, друга вродлива, а третя — як зоря… Повиходили всі вони заміж, роз’їхалися по різних селах, і зосталась мати сама.
Минув рік, а за ним і другий, і третій.
І от сталось так, що мати захворіла. Покликала вона білку-вивірку, що жила в лісі неподалік, та й просить:
—    Вивірко-білице, поклич-но до мене доньок моїх! Білка тут-таки побігла виконувати прохання. Прибігла
вона до старшої доньки, постукала в шибку.
—    Ой, — сказала старша, вислухавши вивірку. — Я б одразу до мами побігла, так треба миски чистити.
І справді — вона якраз миски чистила.
—    Ах так, — розгнівалась білка. — Ну так і сиди з ними довіку!
Тільки-но вона це сказала, як тії миски — дзень! — та й приросли одна до одної з обох боків старшої доньки — і стала вона черепахою.
Авивірка-білиця помчала тим часом до середньої дочки. Так і так, каже, занедужала твоя мати.
—    Ой, побігла б я оце до мами, та ось полотно тчу, а -іезабаром ярмарок — треба поспіти.
І справді — вона якраз за верстатом сиділа.
—    Ах так, — розсердилася білка. — Ну тоді все своє життя тільки й роби, що тчи.
Тільки-но так сказала, як середня дочка павуком стала.
А вивірка-білиця тим часом — до найменшої. Постукала їй у шибку, а та саме хліб учиняла. Як почула вона, що мама занедужала, — як була, так і побігла: руки в тісті, а вона на те й не зважає — до матері поспішає.
—    Добра в тебе душа, — мовила білка. — То хай же й люди завше по-доброму до тебе будуть. Живи, зіронько, щасливою, і нехай люди од тебе щасливими стають! І люди ^ебе любитимуть, і все добре, що зробиш, повік-віку не забудуть.
Так воно і сталося.

б)Словникова робота. Вродлива — гарна, красива. Шибка — віконне скло.
в)Бесіда за змістом казки.
–Що відповіла білці старша донька?
– Як повелася середня донька?
– Чому були покарані старша і середня доньки?
– Як повелася менша донька, коли дізналася, що трапилося з матусею? Чого вчить ця казка?
— Запам’ятай вислів.
Хто батька-матір зневажає, той добра не знає.
Мати годує дітей, як земля людей.
г) Читання казки учнями («ланцюжком»).
г) Читання мовчки.
д) Вибіркове читання.
е) Підсумок.

Фізкультхвилинка.
 
3. Читання та обговорення казки «Чоботи»
а)Читання казки вчителем або підготовленими учнями.
                                            

ЧОБОТИ

Казка

Був собі чоловік багатий і мав тільки одного сина. От він як помирав, то покликав до себе сина та й каже йому:
—    Гляди ж, синку, щоб у тебе, як я помру, було, як і в мене, — щосуботи чобітки новенькі. Син і каже:
—    Добре, тату.
Ото як помер батько, син, діждавши п’ятниці, йде до торгу в місто, купив собі чоботи і приходить у неділю до церкви у нових чоботях. Діждали другої п’ятниці — він знов іде в місто, купив чоботи, надів у неділю, а ті узяв та нагору закинув. І так він робив кожної неділі, поки все, що в його було: і воли, і коні, і клуню, і повітки, й город — усе попродав на чоботи.
От як стало вже нічого й продавати, він сів та й журиться — думає собі: «Що це батько мені наробив? Нащо він сказав, щоб у мене щонеділі був новенький чобіток? А тепер мені цим зробив так, що я не маю нічого — зовсім бідний став!» (А батько йому не сказав, а він сам не розшолопав, що батько не купував щонеділі чоботи, а тільки їх кожної суботи вимаже гарненько дьогтем — от вони й стануть новенькі.)
Потім він надумався: «А що, адже ж у мене є багато чобіт, _о я позакидав нагору. Полізу, заберу та буду носить».
Носив ті чоботи, носив, аж поки не стало, а далі й каже:
— Є ж нагорі в мене ще батькові шкарбани, дістану їх, може, яку годину походжу.
Коли до тих шкарбанів — аж там гроші заховав батько. Він за ті гроші закупив собі знов волів і все хазяйство та й став таким хазяїном, яким був батько; а чоботи вже не купував щонеділі, а латав їх, як часом подеруться, а в неділю мазав дьогтем.
От як-то біда його навчила хазяйнувать та чоботи носить.
б)Словникова робота.Клуня — господарська будівля для зберігання сіна, соломи. Не розшолопав — не зрозумів. Шкарбани — старе, стоптане взуття.
в)Бесіда за змістом казки.
–Хто герої казки «Чоботи»?
— Який наказ отримав син від батька?
– Як він його виконував?
– Що навчило хлопця хазяйнувати?
– Пригадай прислів’я, які розкривають тему цієї казки.
– Добери слова, схожі за лексичним значенням до слова робота.
– Прочитай, відокремлюючи слова.
Хочешїстикалачі — несидинапечі.
–До якого жанру належить цей вислів?

6. Інсценізація.
Гра за мотивами казки «Рукавичка».
-Що загубив дідусь в лісі?
-Давайте намалюємо живу «рукавичку» (Діти стають по колу).
-Тепер вивчимо слова:
Ось у лісі на стежині
Рукавичка лежить.
Вона тепла і велика,
Всіх до себе манить.
–         Ці слова будемо повторювати кожного разу перед приходом наступної  тварини до рукавички. (Ось біжить Мишка, зупинилась і стоїть, заглянула і увій­шла в «рукавичку» — коло. За нею Жабка, за Жабкою Зайчик, за Зайчиком і Іисичка і т. д. І нарешті, прийшов Ведмідь).
Ведмідь. А хто, хто в рукавичці живе? Жабка. Я, Жабка-скрекотушка! Зайчик. Я, Зайчик-побігайчик!
Лисичка. Я, Лисичка-сестричка!
Вовчик. Я, Вовчик-братчик!
Кабан. Кабан-іклан!
    Ведмідь. А я — Ведмідь, всім набрид! Як вас багато! Переловлю зараз всіх!
V. Підсумок уроку.
-Що вам сподобалось на уроці?
—  Про що ви розповісте своєму товаришеві?